Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

— Могла, могла, — радісно закивала Герміона, розмахуючи перед ними баночкою.

У ній лежало кілька прутиків та листочків і один величезний жук.

— Та це ніколи… ти жартуєш… — прошепотів Рон, підносячи банку до очей.

— Ні, не жартую, — сяяла Герміона. — Я зловила її на лікарняному підвіконні. Придивіться уважніше — і ви побачите, що візерунок цяточок навколо вусиків — достеменна копія отих її дурнуватих окулярів.

Гаррі придивився — Герміона казала правду. Він теж дещо згадав.

— Тієї ночі, коли ми чули, як Геґрід розповідав мадам Максім про свою маму, на статуї сидів жук!

— Отож бо, — сказала Герміона. — А Віктор витяг з мого волосся жука якраз після того, як ми поговорили біля озера. І, якщо я не помиляюся, Ріта сиділа на підвіконні під час уроку віщування в той день, коли розболівся твій шрам. Вона цілий рік літала по замку в пошуках нових тем.

— А коли ми побачили Мелфоя під деревом… — повільно проказав Рон.

— …він говорив з нею, тримаючи її в долоні, — закінчила Герміона. — Він усе знав. От як вона брала у слизеринців оті милі невеличкі інтерв’ю. Їх не обходило, що Ріта чинить незаконно, бо їм кортіло розповідати про нас різну гидоту.

Герміона забрала в Рона баночку і посміхнулася до жука, який злісно гудів і бився об скло.

— Я пообіцяла, що випущу її тоді, як повернемося до Лондона, — сказала Герміона. — Розумієте, я наклала на банку незламні чари, тому вона не може трансфігуруватися. Ще я порадила їй цілий рік не користуватися своїм пером. Побачимо, чи зможе вона побороти звичку писати про людей брехливі нісенітниці.

Спокійно всміхаючись, Герміона поклала жука назад у портфель.

Двері купе відчинилися.

— Дуже мудро, Ґрейнджер, — сказав Драко Мелфой.

За ним стояли Креб і Ґойл. Своїми самовдоволеними, пихатими й погрозливими пиками трійця перевершила саму себе.

— Отож, — повільно проказав Мелфой і трохи просунувся в купе, розглядаючи друзів і підло посміхаючись. — Ви спіймали якусь жалюгідну репортерку, і Поттер знову став Дамблдоровим улюбленцем. Карочє, кльово придумано.

Його посмішка стала ще ширша. Креб та Ґойл хитро зазирали в купе.

— Намагаємося, тіпа, про це не думати? — м’яко вимовив Мелфой, обмацуючи очима друзів. — Тіпа, нічого не сталося?

— Вимітайся, — сказав Гаррі.

Після того, як Мелфой шепотівся з Кребом та Ґойлом під час Дамблдорової промови, Гаррі ще з ним не стикався. Він відчув у вухах якесь подзвонювання. Намацав під мантією чарівну паличку.

— Поттер, ти обрав слабшу сторону! Я тебе попереджав! Пам’ятаєш, я тобі казав, щоб ти уважніше вибирав собі компанію? У перший день, у поїзді, коли ми їхали до Гоґвортсу? Я тобі казав, щоб ти не водився з такими нікчемами! — Він кивнув головою на Рона та Герміону. — А тепер пізно, Поттер! Темний Лорд повернувся, і вони загримлять першими! Бруднокровці і любителі маґлів — перші! Хоча, ні — другі… Першим був Діґор…

У купе наче вибухнув цілий ящик феєрверків. Засліплений миготінням заклять, що вистрілювали зусібіч, оглушений тріщанням і бахканням, Гаррі закліпав і глянув на підлогу.

Там лежали непритомні Мелфой, Креб та Ґойл.

Гаррі, Рон і Герміона застосували кілька різних заклять. До того ж, не лише вони.

— Ми вирішили подивитися, що ця трійця задумала, — наче нічого й не сталося, сказав Фред, наступаючи на Ґойла, щоб зайти в купе. У руці він тримав чарівну паличку — так само, як і Джордж, який зайшов за ним, старанно наступивши на Мелфоя.

— Цікавий ефект, — мовив Джордж, розглядаючи Креба. — Хто застосував закляття «фурункулус»?

— Я, — відповів Гаррі.

— Дивно, — весело сказав Джордж. — Я застосував «желейні ноги». Ці два закляття ніби й не поєднуються. А в нього на пиці повиростали маленькі щупальця. Але не залишаймо їх тут — вони не надто прикрашають купе.

Рон, Гаррі і Джордж почали штурхати, котити й виштовхувати непритомних Мелфоя, Креба і Ґойла в коридор — через суміш заклять, якими їх ударили, вони мали жахливий вигляд. Залишивши трійцю в коридорі, усі повернулися в купе і зачинили за собою двері.

— Хтось бажає зіграти партійку у вибухові карти? — спитав Фред, витягуючи колоду.

Аж на середині п’ятої партії Гаррі наважився спитати:

— То ви нам розкажете? — звернувся він до Джорджа. — Кого ви шантажували?

— А–а–а, — похмуро протяг Джордж. — Ти про те.