Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— Так, можливо, — зрадів зміні теми Гаррі.

— Ми ж одну гру виграли й одну програли… якщо Слизерин продує в суботу Гафелпафу…

— О, клас, — погодився Гаррі, не слухаючи Рона.

Щойно подвір’ям пройшла Чо Чанґ і навіть не глянула в його бік.

* * *

Завершальний матч квідичного сезону — між Ґрифіндором та Рейвенкловом — мав відбутися в останню суботу травня. Хоч Гафелпаф перед тим і переміг з невеликим розривом Слизерин, та ґрифіндорці не сміли й мріяти про перемогу — насамперед через жахливу гру Рона на воротах, хоч йому, звісно, ніхто нічого не казав. А от він сам був настроєний досить оптимістично.

— Гірше бути вже не може, правда? — упевнено сказав він за сніданком Гаррі й Герміоні. — Нам нічого втрачати.

— Мені здається, — сказала Герміона, коли вони з Гаррі в юрбі схвильованих учнів ішли на стадіон, — що Рон зможе показати себе краще, коли поруч не буде Фреда з Джорджем. Вони ніколи не додавали йому впевненості.

Їх наздогнала Луна Лавґуд. На голові в неї стирчало щось схоже на живого орла.

— Ой, Боже, я й забула! — вигукнула Герміона, дивлячись на орла, що розмахував крильми, коли Луна незворушно проходила повз гурт слизеринців, які хихотіли й тицяли на неї пальцями. — Сьогодні ж гратиме Чо!

Гаррі, котрий цього не забув, щось невиразно буркнув.

Вони знайшли місця в одному з найвищих рядів трибун. Був гарний, ясний день. Кращого Ронові годі було й бажати, і Гаррі без надії сподівався, що Рон сьогодні не дасть слизеринцям приводу радісно виспівувати «Візлі — наш король».

Матч, як завжди, коментував Лі Джордан, дуже підупалий духом після відльоту Фреда й Джорджа. Коли на поле вийшли команди, він назвав прізвища гравців, але без звичного запалу.

— …Бредлі… Девіс… Чанґ, — оголосив він, і Гаррі відчув, як закрутило в животі, коли на полі з’явилася Чо.

Її блискуче чорне волосся куйовдив легенький вітерець. Гаррі зрозумів, що не хоче більше з нею сваритися. Навіть те, що вона, готуючись сідати на мітлу, жваво розмовляла з Роджером Девісом, викликало в нього напад ревнощів.

— І ось почалося! — вигукнув Лі. — Девіс одразу оволодів квафелом, рейвенкловський капітан Девіс не відпускає квафела, він ухиляється від Джонсон, тоді від Спінет… мчить просто до воріт! Розмахується… і… і… — Лі голосно вилаявся. — І відкриває рахунок.

Гаррі й Герміона застогнали разом з ґрифіндорцями. Зрозуміло, що слизеринці з протилежного боку трибун негайно затягли противнючими голосами:

• Візлі — дірка–воротар,
• Це класнюча роль!..

— Гаррі, — прохрипів хтось йому на вухо. — Герміоно…

Гаррі озирнувся й побачив величезне бородате обличчя Геґріда. Очевидно, той протиснувся сюди повз верхній ряд, де сиділи першо–та другокласники, бо вони мали такий вигляд, ніби по них проїхався трактор. Геґрід чомусь пригинався, ніби не хотів, щоб його помітили, хоч все одно вивищувався над усіма щонайменше на півтора метра.

— Слухайте, — прошепотів він, — чи не могли б ви піти зо мнов? У цю хвилю? Поки всі дивляться гру?

— Геґріде, а чи не можна зачекати? — завагався Гаррі. — До кінця матчу?

— Нє, — відповів Геґрід. — Нє, Гаррі, тепер, конче… поки всі дивляться в інший бік… будь ласочка…

З Геґрідового носа крапала кров. Під очима були свіжі синці. Після Геґрідового повернення до школи Гаррі його ще не бачив так зблизька. Видовище було гнітюче.

— Добре, — відразу погодився Гаррі, — добре, йдемо.

Вони з Герміоною почали протискатися повз незадоволених учнів, яким доводилося вставати і їх пропускати. В тому ряду, де йшов Геґрід, учні не жалілися, а просто зіщулювалися якнайнижче.

— Се з вашого боку дуже люб’язно, направду, — подякував Геґрід, коли вони вже вибралися на сходи. Він нервово озирався навсібіч, поки спускалися з трибун на галявину. — Аби тілько вона не завважила, що ми пішли.

— Маєш на увазі Амбриджку? — запитав Гаррі. — Та ні, там біля неї інквізиторський загін у повному складі, бачиш? Мабуть, очікує під час матчу якоїсь халепи.

— Так, нам би то не зашкодило, — зазирнув Геґрід поза трибуни, пересвідчуючись, що на галявині аж до самої його хижі нікого немає. — Мали би тоді троха більше часу.

— А що таке, Геґріде? — тривожно глянула на нього Герміона, поки вони поспішали до узлісся.

— Зараз будете виділи, — озирнувся Геґрід, бо на трибунах заревіли глядачі. — Хтось, певно, забив?