Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

Вони йшли ще досить довго і нарешті забрели в таку гущавину, що крони дерев узагалі не пропускали світла.

Знову, як і колись у цьому лісі. Гаррі відчув, що за ними стежать невидимі очі.

— Ще далеко? — сердито запитала ззаду Амбридж.

— Уже близько! — крикнула Герміона, коли вони вийшли на тьмяну й вогку просіку. — Ще трошечки…

Повітря пронизала стріла й грізно вп’ялася в дерево прямо над її головою. Звідусіль раптом почувся тупіт копит. Гаррі відчув, як задрижала під ногами земля. Амбридж вереснула і випхала його поперед себе, як щит…

Гаррі вирвався з її рук і озирнувся. Їх оточило з півсотні кентаврів, і всі вони цілилися у них з луків. Гаррі з Герміоною поволі позадкували до середини просіки, а Амбридж заскімлила з жаху.

— Хто ви такі? — пролунав голос.

Гаррі глянув ліворуч. З кола до них вийшов гнідий кентавр Маґор’ян. У руках, як і всі решта, він тримав натягнутого лука. Праворуч від Гаррі скімлила Амбридж, цілячись у кентавра тремтячою чарівною паличкою.

— Я запитав вас, люди, хто ви такі, — грубо повторив Маґор’ян.

— Я Долорес Амбридж! — вигукнула директорка пронизливим переляканим голосом. — Перший заступник міністра магії, а також директор і Верховний інквізитор Гоґвортсу!

— Ви з Міністерства магії? — перепитав Маґор’ян, а кентаври довкола неспокійно заворушилися.

— Саме так! — ще пронизливішим голосом підтвердила Амбридж. — Тож бережіться! За законами, затвердженими відділом нагляду й контролю за магічними істотами, напад покручів на людину…

— Як ви нас назвали? — крикнув дикий на вигляд вороний кентавр, у якому Гаррі впізнав Бейна.

Решта кентаврів сердито загомоніли і ще дужче натягли тятиви луків.

— Не називайте їх так! — розлючено сказала Герміона, але Амбридж її мовби й не чула. Не зводячи з Маґор’яна тремтячої чарівної палички, вона провадила далі: — Закон номер 15 «Б» чітко зазначає: «Напад магічної істоти, що, як вважається, має наближений до людського інтелект, а отже, несе відповідальність за свої дії…»

— «Наближений до людського інтелект»? — перепитав Маґор’ян, а Бейн та деякі інші кентаври заревіли від гніву, б’ючи копитами землю. — Ми це вважаємо великою образою, людино! Наш інтелект, дякувати Богові, набагато перевершує ваш.

— Що ви робите в нашому лісі? — вигукнув суворий сивий кентавр, якого Гаррі з Герміоною бачили під час останньої подорожі в ліс. — Чого ви сюди прийшли?

— У вашому лісі? — перепитала Амбридж, трясучись тепер не тільки від жаху, а й від обурення. — Мушу нагадати — ви мешкаєте тут лише тому, що Міністерство магії дало вам дозвіл займати певні ділянки землі…

Стріла просвистіла над її головою, зачепивши волосся мишачого кольору. Амбридж оглушливо заверещала і затулила голову руками. Деякі кентаври схвально заревіли, а інші хрипко зареготали. Їхній дикий регіт луною розлігся темною просікою. Вони загрозливо затупотіли копитами.

— То чий це тепер ліс, людино? — закричав Бейн.

— Брудні покручі! — заверещала Амбридж, затуляючи голову руками. — Звірі! Дикі тварюки!

— Тихо! — крикнула Герміона, та було вже пізно.

Амбридж махнула чарівною паличкою на Маґор’яна й вереснула:

— Зв’язатус!

Просто з повітря з’явилися мотузки, що, наче товстенні змії, міцно обмотали кентаврові груди й руки. Він гнівно заревів і став дибки, намагаючись вивільнитися, а інші кентаври кинулися в атаку.

Гаррі повалив Герміону на землю. Лежачи долілиць, він відчув дикий жах, коли навколо, мов грім, затупотіли копита, одначе кентаври з лютими криками їх перестрибували.

— Ні–і–і–і–і–і! — верещала Амбридж. — Ні–і–і–і–і–і–і… я перший заступник… не маєте права… пустіть мене, тварюки… ні–і–і–і–і!

Гаррі побачив червоний спалах і зрозумів, що вона спробувала вразити когось приголомшливим закляттям; а потім заверещала ще голосніше. Підвівши трохи голову, Гаррі побачив, що Бейн схопив Амбридж за поперек і підняв високо вгору. Вона звивалася й верещала з жаху. Її чарівна паличку впала на землю, і серце в Гаррі закалатало. Якби ж до неї дотягтися…

Та щойно він простяг руку, як на чарівну паличку наступило копито якогось кентавра й переламало її навпіл.

— Ану! — прогримів над Гарріним вухом голос, і груба волохата рука виринула мовби з повітря й поставила його на ноги.

Герміону теж підняли з землі. Гаррі бачив над рухливими різномастими спинами й головами кентаврів, як Бейн поволік Амбридж кудись між дерева. Її безупинний вереск дедалі слабшав і врешті–решт його цілком заглушило тупотіння копит.