Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— ГЕРМІ! — заревів Ґроп. — ДЕ ГЕҐЕР?

— Я не знаю! — пропищала перелякана Герміона. — Вибач, Ґроп, але я не знаю!

— ҐРОП ХОЧЕ ГЕҐЕР!

Велетень простяг униз здоровецьку руку. Герміона дико заверещала, відсахнулася на кілька кроків назад і впала. Без чарівної палички Гаррі зібрався бити, штовхати, кусати — що завгодно, — коли рука потяглася до нього, збивши при цьому з ніг білосніжного кентавра.

Кентаври тільки цього й чекали. Ґропові простягнуті пальці були вже біля Гаррі, коли з півсотні стріл просвистіли в повітрі й уп’ялися в гігантське обличчя велетня. Той завив від болю й люті, випростався й почав терти собі щоки величезними долонями, ламаючи стріли, але ще глибше заганяючи їхні наконечники.

Він кричав і гупав ножиськами, а кентаври кинулися врозтіч. Краплини Ґропової крові завбільшки як галька заляпували Гаррі з голови до ніг, поки він допомагав Герміоні встати. Удвох вони щодуху помчали під захист дерев і лише там озирнулися. Ґроп із залитим кров’ю лицем наосліп намацував кентаврів. Ті безладно тікали, галопуючи поміж дерев обабіч просіки. Гаррі й Герміона дивилися, як Ґроп, люто ревучи й ламаючи дерева, кинувся за кентаврами.

— Ой, — Герміона так трусилася, аж їй підгиналися коліна. — Ой, яке жахіття. Він же їх повбиває.

— Якщо чесно, то я не проти, — з гіркотою зітхнув Гаррі. Тупіт кентаврів і гупання велета поступово слабшали.

І раптом шрам у Гаррі тьохнув болем. Його охопив жах.

Вони згаяли стільки часу — і тепер були ще далі від порятунку Сіріуса, ніж тоді, коли він побачив видіння. Без чарівної палички, серед Забороненого лісу, без можливості перенестися деінде.

— Чудовий задум, — крикнув він Герміоні, бажаючи зігнати на комусь злість. — Просто надзвичайний! І що ж нам тепер робити?

— Повертатися до замку, — ледь чутно пробелькотіла Герміона.

— Поки ми туди доліземо, Сіріус буде мертвий! — люто стукнув Гаррі ногою по дереву.

Згори почулося верескливе скрекотання. Сердитий посіпачка розмахував стиснутими в кулачки довжелезними пальцями–галузками.

— Без чарівних паличок ми нічого не вдіємо, — безнадійно мовила Герміона, намагаючись зосередитися. — До речі, Гаррі, а як ти взагалі планував добиратися до Лондона?

— Нас це теж цікавить, — пролунав за її спиною знайомий голос.

Гаррі й Герміона інстинктивно притислися одне до одного й озирнулися.

З–за дерев вийшов Рон, а за ним — Джіні, Невіл і Луна. Вигляд у них був не найкращий. У Джіні по щоці тяглося кілька довгих подряпин, у Невіла над правим оком набрякала велика фіолетова ґуля, а Ронова губа кривавила ще більше — проте всі були дуже собою вдоволені.

— То що, — Рон відхилив низьку гілку і простяг Гаррі його чарівну паличку, — щось придумав?

— Як ви вирвалися? — здивувався Гаррі.

— Кілька приголомшувачів, роззброювальні чари, а Невіл виконав дуже класне стримувальне закляття, — безтурботно пояснив Рон, віддаючи чарівну паличку і Герміоні. — Але Джіні була найкраща, вона зачаклувала Мелфоя «Кажанячими шмарклями». Було на що подивитися, бо йому заліпило морду тією гидотою з крильцями. А тоді ми побачили з вікна, що ви йдете в ліс, і побігли за вами. А що ви зробили з Амбридж?

— Її кудись понесли, — відповів Гаррі. — Кентаври.

— А вас просто так покинули? — здивувалася Джіні.

— Та ні, їх розігнав Ґроп, — пояснив Гаррі.

— Який Ґроп? — зацікавилася Луна.

— Геґрідів молодший братик, — зразу ж відказав Рон. — Але це вже не має значення. Гаррі, що ти з’ясував у каміні? Відомо–Хто напав на Сіріуса чи…

— Так, — підтвердив Гаррі, і його шрам знову боляче тьохнув, — я впевнений, що Сіріус ще живий, але не знаю, як туди потрапити, щоб йому допомогти.

Усі злякано вмовкли. Ця перешкода здавалася нездоланною.

— Доведеться нам полетіти, — сказала Луна своїм найбуденнішим голосом.

— Якраз, — роздратовано озирнувся на неї Гаррі. — По–перше, не існує ніяких «нас», якщо ти під цим словом маєш на увазі й себе, а по–друге, Рон єдиний серед нас має мітлу, яку не охороняє озброєний троль, отож…

— Я теж маю мітлу! — втрутилася Джіні.

— Але ти не полетиш, — сердито заперечив Рон.

— Вибачай, але я не менше, ніж ти, переживаю за Сіріуса! — рішуче випнула підборіддя Джіні, від чого раптом стала разюче схожа на Фреда з Джорджем.

— Ти теж… — почав було Гаррі, але Джіні люто його урвала: