Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

Тхір підлітав угору а його лапи й хвіст безпомічно теліпалися.

— Ніколи… більше… так… не роби… — примовляв Муді, а тхір з кожним словом гепався об кам’яну підлогу і знову від неї відскакував.

— Професоре Муді! — пролунав приголомшений голос.

Мармуровими сходами спускалася професорка Макґонеґел, тримаючи в руках цілий оберемок книжок.

— Вітаю вас, професорко Макґонеґел, — сказав незворушно Муді, ще вище підкидаючи тхора.

— Що… що це ви робите? — здивувалася професорка Макґонеґел, а її очі намагалися встежити за рухами тхора в повітрі.

— Даю урок, — пояснив Муді.

— Урок… Муді, це що, учень? — верескнула професорка Макґонеґел, і книжки посипалися з її рук.

— Еге ж, — підтвердив Муді.

— Ні! — крикнула професорка Макґонеґел, збігаючи по сходах і витягаючи чарівну паличку.

За мить щось ляснуло, і на підлозі знову з’явився Драко Мелфой. Він лежав безформною купою, а його завжди прилизане біляве волосся розсипалося по яскраво–червоному обличчю. Кривлячись від болю, він звівся на ноги.

— Муді, ми ніколи не використовуємо трансфігурацію як засіб покарання! — ледве видихнула професорка Макґонеґел. — Невже професор Дамблдор вам про це не казав?

— Здається, щось таке згадував, — непевно почухав підборіддя Муді, — але я думав, що добрячий прочухан…

— Муді, ми призначаємо відповідні покарання! Або повідомляємо вихователеві гуртожитку!

— То я так і зроблю, — погодився Муді, дивлячись на Мелфоя з неприхованою антипатією.

Мелфой, чиї вицвілі оченята ще й досі були мокрі від болю й приниження, лиховісно зиркнув на Муді й пробурмотів якісь слова, серед яких можна було розібрати «мій батько».

— Он як? — тихо сказав Муді, прошкутильгавши кілька кроків, від чого у вестибюлі луною розійшовся цокіт його дерев’яної ноги. — Я твого батька знаю давненько… скажи йому, що Муді пильно стежитиме за його синочком… передай йому таке від мене… А вихователь у твоєму гуртожитку, здається, Снейп?

— Так, — обурено буркнув Мелфой.

— Ще один давній знайомий, — прогарчав Муді. — Я вже давно хотів побалакати з друзякою Снейпом… ану, ходімо… — Він схопив Мелфоя за руку і поволік до підвалів.

Професорка Макґонеґел кілька секунд стурбовано дивилася їм услід, а тоді спрямувала чарівну паличку на розкидані по підлозі книжки, і вони стрибнули прямо їй у руки.

— Не говоріть зі мною, — тихенько сказав Рон Гаррі й Герміоні, коли через кілька хвилин вони вмостилися за ґрифіндорським столом, а звідусіль лунали збуджені розмови про те, що допіру сталося.

— Чому? — здивувалася Герміона.

— Бо я хочу назавжди зафіксувати це в пам’яті, — пояснив Рон із заплющеними очима і піднесеним виразом обличчя. — Драко Мелфой — дивовижний стрибучий тхір…

Гаррі й Герміона розреготалися, а Герміона почала накладати їм на тарілки м’ясної запіканки. — Але ж він міг дуже Мелфоя покалічити, — сказала вона. — Добре, що професорка Макґонеґел вчасно його зупинила…

— Герміоно! — розлючено вигукнув Рон, знову розплющивши очі. — Ти псуєш найкращу мить мого життя!

Герміона нетерпляче щось буркнула і почала їсти з неймовірною швидкістю.

— Тільки не кажи, що тобі знову треба йти в бібліотеку, — здивовано глянув на неї Гаррі.

— Треба, — невиразно промовила Герміона. — Багато роботи.

— Ти ж сама казала, що професорка Вектор…

— Це не пов’язано з домашніми завданнями, — пояснила вона. За якихось п’ять хвилин Герміона спорожнила свою тарілку й побігла.

Не встигла вона піти, як її місце зайняв Фред Візлі. — Муді! — сказав він. — Він що, крутий?

— Немає слів, — додав Джордж, сідаючи навпроти.

— Крутіший за всіх крутих, — вигукнув найкращий друг близнюків Лі Джордан, умощуючись на стілець біля Джорджа. — Сьогодні ми були в нього на уроці, — повідомив він Гаррі й Ронові.

— І що? — поцікавився Гаррі.

Хлопці обмінялися багатозначними поглядами.

— Ми ще на таких уроках не бували! — сказав Фред.

— Він знає, — додав Лі.

— Що знає? — спитав, нахиляючись до нього, Рон.

— Знає, як це робити, — з притиском мовив Джордж.

— Робити що? — не зрозумів Гаррі.

— Боротися з темними мистецтвами, — розтлумачив йому Фред.

— Він усе в житті бачив, — підтвердив Джордж.

— Дивовижно, — сказав Лі.

Рон витяг з портфеля розклад уроків.