Хранителі персня - Толкиен Джон Рональд Руэл

Вони трохи відпочили на галявині та пообідали у затінку від здоровенних ніг тролів. По обіді Меррі запропонував:

— Може, заспіваймо, поки сонце ще високо? Ми вже давно нічого не співали і не розповідали.

— Від самої Вітровії, — сказав Фродо. Всі подивилися на нього. — Зі мною все гаразд, — додав він. — Мені вже набагато краще, хоч співати я, мабуть, не зможу. Хай Сем відкопає щось зі свого запасу.

— Давай, Семчику! — підходив Меррі. — Запас у тебе чималий, ти тільки його приховуєш!

— Тобто як би це краще сказати… — почав Сем. — Не знаю, чи це підійде, чи ні? Це не те щоб зовсім справжня поезія, розумієте? Так просто, дрібничка… Але ці кам’яні боввани нагадали мені… — Він став перед товариством, заклавши руки за спину, мов на уроці, і заспівав на стару мелодію:

• Троль серед скель кістки смоктав.
• Старі кістки один смоктав,
• Щурився і під ніс бурчав,
• Бо вже давно м’ясця не мав. —
• Самотній! Голодний!
• Один він в скелях проживав
• І вже давно м’ясця не мав.
• Тут саме Том по стежці йшов,
• На ярмарок в суботу,
• Нові узувши боти.
• Пахучі! Рипучі!
• Найкращі взувши боти,
• Наш Том на ярмарок ішов.
• — Мені ця кістка до знаку…
• Питає Том: Де взяв таку?
• Я дядька Тіма поховав,
• А ти його кістки украв!
• Жаднюга! Злодюга!
• Стару могилу розкопав
• І дядька Тіма обікрав!
• — Облиш, малий! Та ж дядько твій
• Давно вже вмер… То що ж тепер?
• Далась йому та кістка!
• Мені ж хотілось їстки.
• Страшенно! Шалено!
• Твій дядько вмер…
• То що ж тепер?
• А Том кричав:
• — Ти дядька вкрав!
• Віддай кістки, стара мана!
• Як дам тобі я штурхана!
• Як можна? Безбожно!
• Ти дядька вкрав! —
• Так Том кричав,
• А троль всміхнувся криво
• І так сказав на диво: —
• Старенький троль давно не їв,
• А ти мене не пожалів!
• Спіймаю! Засмажу!
• Ах ти дрібнота вража!
• Без їжі дуже я охляв,
• Бо вже давно м’ясця не мав! —
• Втомився я смоктать кістки!
• А ти м’якенький і пухкий.
• Набрид мені твій дядько Тім,
• Тебе впіймаю я та з’їм.
• Гарненький! Смачненький!
• Тебе впіймаю я та з’їм.
• Нащо мені твій дядько Тім!?
• Як вдарить Том його під бік,
• Що аж розсівся черевик…
• Та троль твердий мов камінь був,
• Що навіть поштовху не вчув.
• Старезний! Кремезний!
• Сміявся він на Томів скрик,
• І що розпався черевик.
• Наш Том додому брів якраз.
• Він троля згадував не раз,
• І лаяв всю дорогу,
• Кульгаючи на ногу.
• Гидкого! Твердого!
• Що й нині з кісткою сидить.
• І все такий же він твердий.

— Що ж, це наука для нас усіх! — засміявся Меррі. — Добре, що Блукач бив його дрючком, а не власною рукою!

— Звідки це, Семе? — спитав Пін. — Я нічого подібного досі не чув.

Сем промимрив щось нерозбірливе.

— Та це ж він сам усе склав, — пирскнув Фродо. — У цьому поході я вже багато нового взнав про Сема Гемджи: спершу він виявився змовником, тепер ось — жартівником, а скінчиться тим, що він стане чарівником — чи воїном!

— Сподіваюсь, до цього не дійде, — сказав Сем. — Не треба мені ані того, ані другого!

Опівдні вони попрямували далі — мабуть, повторюючи шлях Гандальфа, Більбо та гномів. Через кілька миль вийшли на високе урвище прямо понад Трактом, що тут відступав далеко від Гримучої і, звиваючись біля підніжжя гір, між лісами та вересовими пустищами, вів на схід, у напрямку Броду. Трохи нижче на урвищі Блукач помітив серед трави вивітрене каміння. На ньому ще виднілися вирізані нашвидку гномами руни та таємні знаки.

— Оце так так! — здивувався Меррі. — Під цією самою каменюкою, мабуть, було закопане золото тролів. Цікаво, Фродо, чи багато ще залишилось від тої частки, що дісталася дядечкові? —

Фродо подивився на каміння й подумав, що краще було б Більбо не привозити додому таких скарбів, з якими трудно розлучитися.

— Нічого не залишилось, — сказав він. — Більбо все пороздавав. Він казав мені, що не може вважати своїми ті речі, що здобуті грабунком.

Перші вечірні тіні вже пролягли уздовж Тракту, все такого ж пустельного й тихого. Мандрівники не мали тепер іншого вибору, отже, вони спустилися з укосу і пішли ліворуч, намагаючись крокувати якнайшвидше. Незабаром гребінь однієї з гір заступив сонце, що хилилося на відпочинок. Холодний вітер повіяв назустріч.