Хранителі персня - Толкиен Джон Рональд Руэл

Вони вже почали придивлятися, де є куточок для ночівлі поблизу від дороги, як раптом пролунав звук, що миттю розбурхав усі їхні страхи — віддалений цокіт підков. Вони озирнулися, але дорогу тут закривав черговий заворот. Кинулись мерщій до косогору, подряпалися вгору по вересу й чорниці, поки не знайшли густі кущі ліщини. Крізь віття вони могли бачити дорогу — сіру стрічку у вечірніх сутінках — майже за тридцять футів унизу. Підкови цокали все ближче: «клік–клак, клік–клак», а потім долинув ледве чутний, немов підхоплений вітром, передзвін безлічі маленьких дзвіночків.

— Щось не схоже на Чорного Вершника! — зауважив Фродо, напружено прислухаючись.

Гобіти згодилися з ним, але не заспокоїлися: вони вже звикли боятися погоні, будь–який звук, що лунав за спиною, здавався їм ворожим і зловісним. Тоді Блукач приліг на траву, приклав вухо до землі, і лице його освітила радість.

День згасав; тихо шелестіло листя у чагарях. Все виразніше ставав дзвін дзвоників та дрібне цокотіння коня, що йшов клусом, і ось він вилетів з–за рогу, білосніжний, мерехтливий у сутінках. Його вуздечка блищала та іскрилася, наче всіяна зірками. Плащ вершника, з відкинутим каптуром, майорів по вітру, розліталося блискуче золоте волосся. Фродо здалося, що променисте сяйво б’є від лиця та одягу вершника.

Блукач скочив і бігцем кинувся униз, щось вигукуючи. Але за мить перед тим, як він з’явився на схилі, вершник, підвівши голову до заростей, де вони сховались, натяг повід і зупинив коня. Побачивши Блукача, він зіскочив на землю й побіг йому назустріч. Фродо почув дивні слова: «Ае на ведуї, Дунадан! Мае гвенніон!» Ця мова та чистий голос вже не залишали сумнівів: поміж всіма племенами світу тільки ельфи мали такі чудові голоси. Але голос його бринів тривогою, й він поспішно заговорив про щось з Блукачем.

Незабаром Блукач помахав до гобігів рукою, вони вилізли з чагарника й поспішили на дорогу.

— Це Глорфіндель, він живе в домі Елронда, — пояснив їм Блукач.

— Привіт вам! Нарешті ви знайшлися! — сказав ельф. — Дороги нині стали небезпечні, й мене послали відшукати вас.

— Отже, Гандальф уже у Рівенделлі? — радісно вигукнув Фродо.

— Ні, коли я від’їжджав, його ще не було — щоправда, це було дев’ять днів тому, — відповів Глорфіндель. — Елронд отримав тривожну звістку. Мої родичі, що мандрують за Берендуїном, сповістили, що Дев’ятка знов з’явилася у світі, а Гандальф не повернувся, і ви блукаєте десь, не маючи допомоги у вашій важкій справі. Навіть у Рівенделлі зараз мало хто спроможний відкрито стати проти Дев’ятки; але всіх, хто знайшовся, Елронд розіслав на північ, захід та південь. Ми думали, що ви можете відхилитися далеко, щоб уникнути погоні, й загубитися у Глухомані. Мені доручили розвідати Тракт, і сім днів тому я доїхав до Мосту через Мітейтель й залишив там свій камінь. На Мосту я зіткнувся з трьома прислужниками Ворога, але вони відступили, й я відігнав їх на захід. Зустрів я також ще двох — ті втекли на південь. З того часу я й шукаю вас. Три дні тому я знайшов слід і пройшов по ньому до Мосту, а сьогодні виявив місце, де ви знову спустилися з гір. Але досить розмов: зараз не час для довгих бесід. Ви вже тут, тож давайте ризикнемо всі разом піти прямо по Тракту. П’ятеро йдуть за нами, і якщо вони почують ваш слід, то вихором полетять наздогін. А це ще не все — де решта ; четверо, я не знаю. Можна бути майже певним, що біля Броду на нас готують засідку.

Поки Глорфіндель говорив, вечірні тіні погустішали. Страшна втома навалилась на Фродо. По заході Сонця завіса перед очима його потемніла, й якась тінь заступила обличчя друзів. Біль різко посилився, знову почало трясти. Фродо похитнувся і вхопився за руку Сема.

— Моєму панові погано, він поранений, — сердито буркнув. Сем. — Він не може їхати верхи після заходу сонця. Йому треба відпочити!

Глорфіндель підхопив Фродо, не дав йому впасти, підняв на руки, з глибокою занепокоєністю подивився йому вобличчя.

Блукач коротко розповів йому про сутичку на Вітровії, про удар ворожого клинка, і показав рукоятку, яку він зберіг. Глорфіндель здригнувся, доторкнувшись до неї, але уважно роздивився.

— Тут накреслені злі закляття, хоч ви, можливо, їх не бачите, — сказав він. — Збережи це, Арагорне, до зустрічі з Елрондом! Але будь обережним, не торкайся її по можливості. На жаль, лікувати поранення, нанесені такою зброєю, я не вмію. Я зроблю все, що в моїх силах — але все ж таки раджу йти не зупинятись.