Хранителі персня - Толкиен Джон Рональд Руэл

— Так і підемо, — сказав він. — Навряд чи нам пощастить відшукати інший прохід у цих горах. Хоч як там небезпечно, Тракт — єдина дорога до Броду.

Підкріпившись нашвидкуруч, вони вирушили у подальшу путь. Обережно спустилися по південному схилу — це виявилося несподівано легкою справою, бо крутизна зменшилась, і Фродо невдовзі зміг сісти верхи. Терників поні виявив неабиякий хист обирати найкращу дорогу, що позбавляло вершника від зайвого трясіння. Настрій товариства знов піднявся. Навіть Фродо почувався краще при світлі дня, хоч мутна завіса так і липла до очей; і він намагався стерти її рукою.

Пін ішов трохи попереду. Раптом він обернувся й гукнув, вимахуючи руками:

— Тут є стежка!

Наблизившись, усі впевнилися, що Пін не помилився: під ногами в них починалася стежина, котра, петляючи, вела у лісисту низину. Подекуди вона заросла травою або зникала під осипом каміння, але колись по ній, мабуть, багато ходили. Чиїсь великі ноги втоптали її, і сильні руки підтримували порядок — де–не–де видно було пеньки від зрубаних дерев чи купки потрощеного та відкинутого зі стежки каміння.

Йшли легко, але з обачністю, а коли стежина втяглась під запону лісу й стала ширшою, вони занепокоїлись ще більше. Пройшли крізь смугу великих смерек; почався спуск, а потім стежка різко завернула ліворуч, огинаючи скелястий ріг гори. Від завороту вони побачили рівну площадку під невисоким стрімчаком, порослим деревами. У кам’янистій стіні темнів отвір; напіввідкриті двері висіли на єдиній петлі.

Біля дверей мандрівники зупинились. За ними можна було вгадати печеру, напівтемну й брудну. Блукач, Сем та Меррі, штовхаючи щосили, спромоглися відчинити двері трохи ширше, й Блукач з Меррі увійшли до печери. Далеко заходити не стали, бо там нічого не було, крім купи кісток, розбитих горщиків та порожніх глеків.

— Та це ж троляче лігвисько, побий мене грім, якщо це не так! — збагнув Пін. — Гей, виходьте–но звідти мерщій, і підемо далі. Ми тепер знаємо, хто проклав стежку, й нам краще забратися геть з неї!

— Як на мене, не варто метушитися, — сказав Блукач, виходячи з печери. — Це, безперечно, домівка тролів, але давно покинута. Боятися нема чого. Про всякий випадок будемо дивитися обома.

Стежина відходила від дверей далі по уступу, а потім поринула у густі зарості. Пін, не бажаючи зізнаватися, що він все ж таки боїться, пішов уперед разом з Меррі. Сем та Блукач ішли обабіч поні, пильнуючи Фродо — стежка вже стала досить широкою, щоб іти поряд. Але не встигли вони далеко відійти, як Пін та Меррі, чимось страшенно налякані, вибігли їм назустріч.

— Там тролі! — ледь дихаючи, вигукнув Пін. — На галявині, ось тут близько. Ми їх побачили крізь гілля. Такі здоровезні!

— Підемо помилуємось на них, — запропонував Блукач, підбираючи з землі дрючок.

Фродо промовчав, а Сем не зміг приховати свого переляку.

Сонце вже підбилося височенько і яскраво світило крізь напівоголене гілля дерев. Галявину заливало світло. Вони стали на краю й визирнули з–за стовбурів. На галявині дійсно стояли троє величезних тролів — один нахилився, а двоє втупилися в нього.

Блукач спокійно наблизився до них і, розмахнувшись, зламав свій дрючок, ударивши по спині зігнутого троля.

— Гей, кам’яне опудало, підіймайся! — звелів він.

І нічого не трапилось.

Гобіти йойкнули від подиву, а потім навіть Фродо розсміявся:

— Чи ви забули родинні перекази, га? Та це ж ті самі троє, котрих Гандальф примусив посваритися через найкращий спосіб приготування тринадцятьох гномів та одного гобіта!

— Та я ж не знав, де ми знаходимось! — виправдовувався Пін.

Історію цю він пам’ятав добре, неодноразово чув її від Більбо та Фродо. Але у душі він до кінця так і не повірив, що все це було насправді. Навіть зараз він дивився на тролів з недовірою, мовби чекав, що вони якимись чарами повернуться до життя.

— Ви позабували не тільки родинні перекази, але й взагалі усю науку про тролів, — сказав Блукач. — Вдень, при ясному сонці, намагалися переконати мене, що на галявині на нас чекають живі тролі! Принаймні, ви мали б помітити в одного з них у вусі старе пташине гніздо! Як на живого троля, це була б вельми незвична прикраса!

Всі розсміялися. Фродо повеселішав: згадка про першу удачу Більбо підбадьорила його. Ще й сонечко так ласкаво гріло, і туман перед очима ніби дещо посвітлішав.