Хранителі персня - Толкиен Джон Рональд Руэл

Після того, як Більбо пішов, я багато думав про тебе та про всіх вас — милих, нетямущих, безпорадних гобітів. Велика буде втрата для світу, коли Тьма поглине Гобітанію, і всі ті добрі, веселі Бульбери, Мудрінси, Люлькаси та Роз–поясси, не кажучи вже про диваків Торбинсів, стануть чиїмись невільниками.

Фродо пересмикнуло:

— Навіщо це нам ставати невільниками? Та й кому потрібні такі невільники?

— Відверто кажучи, я думаю, що досі — запам’ятай, досі Чорний Володар про гобітів і чутки не мав. Вам дуже пощастило, але безтурботні часи минули. Ви йому взагалі не потрібні, є в нього набагато корисніші слуги, але він про вас тепер не забуде. До того ж гобіти як жалюгідні невільники сподобаються йому більше, ніж гобіти щасливі та вільні. Адже існують на світі ще злість і мстивість!

— Та кому він хоче помститися? За що? — здивувався Фродо. — Все ще не розумію, яким чином це стосується Більбо, мене та нашого перстеника. .

— Навіть дуже близько стосується, — сказав Гандальф. — Ти ще не зрозумів усієї небезпеки, але мусиш зрозуміти. Коли ми востаннє бачились, я сам ще не повністю був упевнений, але тепер маю все з’ясувати. Дай–но мені перстеника на хвилинку!

Перстень, прикріплений ланцюжком до пояса, лежав у Фродо в кишені штанців. Він поволі розчепив ланцюжок і подав персня чарівникові. Він одразу поважчав, немов відчув нехіть Фродо віддавати його (чи й сам не хотів попасти до рук Гандальфа?)

Чарівник покрутив перстень у пальцях. Той був із щирого, повновагого золота і весь гладенький.

— Чи бачиш ти якісь знаки? — спитав Гандальф.

— Ні, їх там немає. Він дуже простий, і на ньому ніколи не бувало ані подряпини.

— Гаразд, тоді дивись! — чарівник несподівано кинув перстень у вогонь каміна.

Фродо скрикнув і схопив щипці, але Гандальф утримав його.

— Зачекай! — звелів він, кинувши з–під кошлатих брів гострий погляд на Фродо.

Ніяких помітних змін з перснем не відбулося. Почекавши кілька хвилин, Гандальф підійшов до вікна і запнув фіранки. У кімнаті стало темно й тихо, тільки ледь чутно було, як Сем клацає ножицями у саду, тепер уже десь близько. Чарівник постояв ще мить, дивлячись у вогонь; потім схилився, підчепив перстень щипцями й відразу взяв рукою. Фродо зойкнув.

— Він зовсім холодний, — сказав Гандальф. — Візьми його!

Фродо простяг долоню, хоч вона сама відсмикувалася; але перстень дійсно виявився холодним і нібито поважчав та потовщав.

— Придивись до нього! — звелів Гандальф.

Тепер Фродо помітив; що по краєчку персня, зсередини та зовні, біжать найтонші риски, які не накреслити найкращим пером, вогняні риски, що звиваються у розтягнуті літери напису. Вони сліпуче сяяли, немов з–під води.

— Я не вмію читати вогняні літери, — тремтячим голосом сказав Фродо.

— Зрозуміло, — відповів Гандальф. — Зате я вмію. Літери ці ельфійські, але мова мордорська, і я не хочу, щоб вона звучала тут. Та можу перекласти для тебе на Загальну мову, що тут написано: «Єдиний перстень, щоб усіх поєднати і темною волею міцно скувати». Це два рядки з вірша, відомого ельфійським знавцям:

• Три персні — королям ельфійським під небом світлим.
• Сім же — владикам гномів у печерах світу.
• Дев’ять — людям землі, що їм смертна доля.
• І Один — Володарю Тьми на чорнім престолі,
• В Мордорі, де лиховісна тінь.
• Єдиний перстень, щоб усіх поєднати
• І темною волею міцно скувати
• В Мордорі, де віковічна тінь.

Він замовк, а потім промовив повільно й глухо:

— Це — Перстень Влади, Старший, що править усіма іншими. Це Перстень, який загубився багато віків тому, і та втрата дорого коштувала Володарю Тьми. Він жадає повернути його — але ми не можемо цього допустити.

Фродо сидів скам’янілий, неспроможний вимовити ані слова. Страх стискав його, немов холодна ворожа рука, і темна хмара налетіла зі сходу, щоб поглинути його.

— Цей перстень! — затинаючись, ледь вимовив він. — Навіщо, навіщо ж він дістався мені?

— О, ти лише частка дуже довгої історії, — сказав Гандальф. — Початок її криється у Темних Віках, що пам’ятають нині лише окремі знавці. Якби я почав оповідати все по порядку, ми б не скінчили до зими. Адже вчора я вже розповів про Саурона Великого, про Чорного Володаря. Чутки, що дійшли до тебе, правдиві; він дійсно знову убрався в силу і залишивши Чорнолісся у спокої, повернувся до Мордору, своєї споконвічної вотчини. Цю назву чули навіть гобіти, вона тінню лежить на багатьох старовинних переказах. Кожного разу, зазнавши нового сорому та поразки, тінь виростає знов.