Три мушкетери - Дюма Александр

Вночі ла-рошельці зробили вилазку й відбили бастіон, що його захопило королівське військо за два дні до того. Тож ішлося про те, щоб послати туди кілька чоловік на дуже небезпечну рекогносцировку^[192], аби дізнатися, як охороняється бастіон.

Справді, за кілька хвилин герцог Орлеанський голосно сказав:

— Мені потрібні для цієї справи троє або четверо охочих під керівництвом надійної людини.

— Я маю таку надійну людину, ваша світлосте, — сказав пан Дезессар, показуючи на Д'Артаньяна, — Що ж до чотирьох або п'яти охочих, то варто вашій високості сказати слово — і їх буде вдосталь.

— Чи знайдеться четверо сміливців, ладних піти зі мною на смерть? — вигукнув Д'Артаньян, піднімаючи шпагу.

Двоє його товаришів-гвардійців одразу ж виступили наперед, до них приєдналося ще два солдати. Потрібну кількість добровольців було набрано; щоб не ображати тих, хто зголосився перший, решті Д'Артаньян відмовив.

Було невідомо, чи евакуювали ла-рошельці бастіон після того, як захопили його, чи залишили там гарнізон. Щоб дізнатися про це, треба було пильно оглянути укріплення з досить близької відстані.

Д'Артаньян разом зі своїми чотирма помічниками рушив у розвідку вздовж траншеї; гвардійці крокували поруч, солдати йшли трохи позаду.

Ховаючись за бруствером^[193], вони незабаром підступилися до бастіону й зупинились кроків за сто від нього. Д'Артаньян озирнувся й побачив — солдатів немає.

Він подумав, що, злякавшися, вони зупинились на півдорозі, й вирішив не чекати на них.

Повернувши разом з гвардійцями за ріг траншеї, юнак опинився кроків за шістдесят од бастіону.

Там не було видно жодної людини. Бастіон здавався покинутим.

Троє сміливців стали радитися, чи варто йти далі. Раптом цю кам'яну брилу оперезало кільце диму. Навколо Д'Артаньяна та його супутників засвистіли кулі.

Тепер вони дізналися те, що мали дізнатися: бастіон охоронявся. Далі перебувати в такому небезпечному місці не було потреби. Д'Артаньян з гвардійцями повернули назад і почали відступ, що дуже скидався на втечу.

Коли вони добігли до повороту траншеї, який мав захистити їх од ла-рошельців, один з гвардійців упав: куля влучила йому в груди. Другий гвардієць щодуху помчав до табору.

Д'Артаньян не схотів залишати товариша напризволяще й нахилився, щоб підняти його та допомогти дістатися до своїх. Але в цю мить пролунало ще два постріли; одна куля поцілила пораненому в голову, друга розплющилась об камінь за якихось два дюйми від Д'Артаньяна.

Юнак хутко обернувся, зрозумівши, що стріляли не з бастіону, який лишився за поворотом траншеї. Він згадав про двох зниклих солдатів: цілком імовірно, що саме вони намагалися вбити його два дні тому. Цього разу Д'Артаньян вирішив неодмінно з'ясувати, в чім річ, і впав на тіло свого товариша, прикинувшись мертвим.

З-за напівзруйнованого земляного валу, кроків за тридцять од траншеї, виткнулося дві голови: то й справді були голови удаваних добровольців. Д'Артаньян не помилився: вони пішли з ним лише для того, щоб убити його, сподіваючись — смерть юнака можна буде приписати ворогові.

А що він міг бути тільки поранений і згодом розповісти про їхній злочин, бандити підійшли ближче — добити його. На щастя, обдурені хитрістю Д'Артаньяна, вони не зарядили знову рушниць.

Коли солдати наблизилися кроків на десять, Д'Артаньян, який, падаючи, не випустив з рук шпаги, зірвався на рівні ноги й одним стрибком підскочив до них.

Убивці збагнули, що, коли вони, лишивши Д'Артаньяна живим, побіжать до табору, він викаже їх. Тому вони вирішили втекти до ворога. Один із них схопив рушницю за дуло і став орудувати нею, як палицею. Він завдав би Д'Артаньянові страхітливого удару, якби юнак не відскочив убік; проте цей стрибок звільнив бандитові дорогу, і він прожогом побіг до бастіону.

Не знаючи про наміри втікача, ла-рошельці, які охороняли бастіон, відкрили вогонь, і зрадник упав — куля роздробила йому плече.

Д'Артаньян зі шпагою в руці кинувся на другого солдата. Боротьба тривала недовго, бо негідник мав для захисту тільки розряджену аркебузу, яка вже не являла для юнака небезпеки. Шпага гвардійця ковзнула по її дулу, влучила убивці в стегно, і той упав. Д'Артаньян приставив вістря шпаги йому до горла.

— О, не вбивайте мене! — вигукнув солдат. — Змилуйтеся, змилуйтеся наді мною, пане офіцере! Я розповім вам усе.