Три мушкетери - Дюма Александр

— У вас є дозвіл, підписаний кардиналом? — спитав комендант.

— Так, добродію, — відповів Д'Артаньян, — ось він.

— О, він цілком справний і навіть з вказівкою сприяти вам, — зауважив комендант порту.

— Воно й зрозуміло, — відповів Д'Артаньян. — Я — один із найближчих помічників кардинала.

— Схоже на те, що його високопреосвященство хоче комусь перешкодити дістатися до Англії.

— Так, одному беарнському дворянинові, Д'Артаньяну, який виїхав з Парижа разом з трьома своїми приятелями, маючи намір добутися до Лондона.

— Ви знаєте його особисто? — спитав комендант.

— Кого?

— Та цього Д'Артаньяна.

— Якнайкраще.

— Тоді назвіть його прикмети.

— Залюбки це зроблю.

І Д'Артаньян якнайдокладніше змалював портрет графа де Варда.

— Його хтось супроводить? — спитав комендант.

— Так, слуга на ймення Любен.

— Ми простежимо за ними, і якщо тільки вони потраплять нам до рук, його високопреосвященство може бути спокійним: ми вирядимо їх до Парижа під надійною охороною.

— І тим самим, пане коменданте, — сказав Д'Артаньян, — ви заслужите найвищу подяку кардинала.

— Ви побачите його після повернення, графе?

— Безперечно.

— Перекажіть йому, будь ласка, що я — найвідцаніший його слуга.

— Неодмінно перекажу.

Приємно вражений цією обіцянкою, комендант порту зробив на дозволі-перепустці позначку й віддав папір Д'Артаньянові.

Д'Артаньян не марнував часу на зайві люб'язності: вклонившися комендантові, він подякував і вийшов з кабінету.

Вдвох із Планше вони поспішили до порту кружним шляхом, обминули ліс і увійшли в місто через інші ворота.

Шхуна, як і годину тому, стояла напоготові, капітан чекав на березі.

— Як справи? — спитав він, угледівши Д'Артаньяна.

— Ось перепустка, підписана комендантом порту, — відповів той.

— А другий дворянин?

— Він сьогодні не поїде, — сказав Д'Артаньян. — Але не хвилюйтесь — я заплачу за обох.

— Тоді — в дорогу! — вигукнув капітан.

— В дорогу! — повторив Д'Артаньян.

Разом із Планше вони сіли в шлюпку; за п'ять хвилин обоє зійшли на шхуну.

Це було саме вчасно. Не встигли вони відплисти й на півмилі, як на березі спалахнув вогонь і гуркнув постріл.

То був постріл з гармати, який сповіщав про закриття порту.

Тепер можна було перев'язати рану; на щастя, як і казав Д'Артаньян, вона була досить легка: вістря шпаги ковзнуло вздовж ребра, сорочка одразу ж присохла до рани, і крові витекло небагато.

Д'Артаньян знемагав од утоми; йому прослали на палубі матрац, він упав на нього й заснув.

На світанку шхуна була вже за три чи чотири милі від берегів Англії; вітер уночі майже не віяв, і вони рухалися дуже повільно.

О десятій годині кинули якір у Дуврі.

О пів на одинадцяту Д'Артаньян ступив на англійську землю й вигукнув:

— Нарешті я тут!

Але це ще було не все: він мав дістатися до Лондона.

В Англії пошта працювала добре. Д'Артаньян і Планше сіли на коней, поштар поїхав попереду; через чотири години вони побачили ворота столиці.

Д'Артаньян зовсім не знав Лондона, не знав жодного англійського слова; але він написав ім'я герцога Бекінгема на папірці, і йому відразу ж показали, куди треба їхати.

Герцог разом з королем був у Віндзорі^[108] на полюванні.

Д'Артаньян викликав довіреного камердинера герцога, який супроводив свого господаря в усіх його подорожах і тому чудово розмовляв французькою мовою; молодий гасконець пояснив, що прибув з Парижа у надзвичайно важливій справі і що йому треба негайно зустрітися з герцогом.

Впевненість, з якою говорив Д'Артаньян, переконала Патріка — так звали цього міністра при міністрові. Він звелів осідлати двох коней і взявся сам супроводити молодого гвардійця. Що ж до Планше, то його, задерев'янілого, ледве зняли з коня: бідолаха був ледь живий від утоми. Ну, а Д'Артаньяна, певно, викували з заліза.

Приїхавши до замку, вони спитали, де герцог. Король і Бекінгем були на соколиному полюванні десь у болотах за дві чи три милі від них.

Через двадцять хвилин Д'Артаньян і його супутник дісталися до вказаного місця. Незабаром Патрік почув голос герцога, який кликав свого сокола.

— Про кого накажете доповісти мілордові герцогу? — спитав Патрік.

— Про юнака, що якось увечері затіяв з ним сварку на Новому мості навпроти Самаритянки.