Фройд би плакав - Карпа Ірена

Марла розтерла сльози по обличчю.

Літак незабаром заходив на посадку. Тепер вже добре було видно лісисті схили Гімалаїв — висота значно зменшилася. Подекуди поміж дерев яскраво виділялися сині чотирикутники.

— Либонь, намети, — здивувалася Марла, — і не зимно ж туристам трекінгом займатися о цій порі.

Х'ялмар знизав плечима. Попросили застібнути ремені безпеки, посадка за 10 хвилин.

— Тут дуже схоже на Карпати. — констатувала Марла — Може, то й Карпатську Україну відокремити від хохлів, а потім брати по 200 баків з туриста? Ги-ги…

— Ага, і ти станеш диктатором.

— Королем

— Королевою. Марла Перша, Королева Івано-Франківська і Всієї Соборної Галичини.

— Ги-ги, ну ти й дурний, Х'ялмаре.

Любих пасажирів привітали з прибуттям до Паро й подякували за політ із авіакомпанією «Друк» (єдиною в Бутані, причому користування її послугами є однією з умов отримання бутанської візи).

— Ух ти, оце аеропорт!!! — Х'ялмар витріщився на розцяцькований до неможливого палац, просто таки Храм Літальних Апаратів.

— Такий реальний фейрі-тейл ^[53]! — кричала Марла.

Процедура отримання віз в аеропорту не зайняла багато часу, Марлиним українським паспортом чудувалися не довше звичайного. По той бік дверей на них уже чекав гід. Втім, судячи з його постійного підкресленого звертання «пане Х'ялмар», чекали тут лише його, Марлиним же самопочуттям ніхто не поцікавився навіть для годиться.

— Такіє вот традіции… — зітхнула Марла і попленталася слідом за всіма до мікроавтобусика.

— Пане Х'ялмар, ви можете питати в нас усе, що захочете… Все входить у тур.

На гідові й водієві були надягнуті гібриди платтячка благородної дєвіци й національне чоловіче вбрання — ґо. Як з'ясува лося потім, згідно з законами королівства, його підданим належало ходити в національному одязі до шостої години вечора, а під час відвідин офіційних місць вони мусили пов'язуватися широкими білими пов'язками через плече.

— Схоже на лєнточьку «Міс Світу», — зацінила Марла, — або на сватальні рушники. Краса, одним словом. Страшна сила.

На ногах чоловіки носили підколінки (найчастіше картаті, що вкупі зі спідницею від го робило їх схожими на шотландців), а взуття не мало значення (що робило їх схожими на американців). Водій, наприклад, чудово почувався в темно-червоному ґо з білими манжетами і червоних «вирви-око» кросівках «найк», схожих на тюбики зубної пасти. Втім, це таки куди стильніше за американів. Азія взагалі всіх у результаті виграє.

Так думала собі Марла, роздивляючись світ по цей бік віконної шибки авто і по той. Напередодні вона в пориві благородних почуттів пообіцяла Х'ялмару стати вегетаріанкою за образом і подобою його, про що тепер із тихим сумом жалкувала.

— Дивися, архітектура в них — просто ніби схрестили Баварію з Японією! — обернувся до неї Х'ялмар.

Марла мовчки погодилася. їй це чимось нагадувало Гуцульщину, якби її не попсили й не паплюжили, а просто б дали жити. Самі люди дали б собі жити. Але що може бути складніше від цього?

На стіні одного з поцяцькованих казкових будиночків радісно виділявся малюнок із членом і яйцями, перев'язаними яскравими стрічечками, що тріпотіли на вітрі. Марлу це потішило, а Х'ялмар побачити не встиг.

— Це від заздрісного ока, — пояснив ґід. — Коли людина йде дорогою й бачить, що гарний будинок стоїть, хто її зна, що в голову прийде… Атак бачить — там фалос. Дивитися на нього нібито не зовсім чемно, тож вона відводить очі… А ще це знак плодючості

— О, нарешті якісь здоровіші асоціації, — з полегшенням зітхнула Марла, яка ніяк не могла второпати, з якого це дива нечемно дивитися на фалос. Та ще й на такий гарний — у стрічечках весь, як сільська відданиця.

Король Бутану Джігм Сінджі Вангчук ^[54] (а то й Ванчук, що ще раз свідчить про азійське походження гуцулів) також не цурався теми фалоса. Був одружений одразу з чотирма рідними сестрами — Аші Дорджі Вангмо, Аші Тшершґ Пем, Аші Тшерінґ Янґдон та Аші Санґай Чоедон. І дітей наклепав, за свідченнями злих язиків, не менше сорока

— Та лише десятеро з них є визнаними принцами і принцесами. Коронними типу. Але Коронний номер один — Дашо Джігме Кесар Нам… Намг…

— Намґял Ванчук! — нарешті допомагає Х'ялмарові гід Х'ялмар червоніє й закриває путівник.

— Ого. Принц. Це той пацан, що його портрет ми бачили в аеропорту? — Марла згадує знимку чорнявого красунчика