Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

Віктор Крум теж багато часу проводив у бібліотеці, і Гаррі було цікаво, чим він займається. Просто вчиться, чи вишукує щось таке, що допоможе йому виконати перше завдання? Герміона часто скаржилася на Крума — не тому, що він їй заважав, а тому, що з–за книжкових полиць за ним постійно підглядали дівчата. Вони хихотіли й заважали Герміоні.

— Він же навіть не вродливий! — сердито бурмотіла вона, зиркаючи на гострий Крумів профіль. — Він їм подобається лише тому, що знаменитий! Вони б на нього й не глянули, якби він не робив свій фунт Дурського…

— Фінт Вронського, — процідив крізь зуби Гаррі.

Його покоробила Герміонина обмовка. Він уявив вираз Ронового обличчя, якби той почув, як Герміона патякає про якісь там фунти Дурського.

* * *

Дивно, але коли ви чогось боїтеся і віддали б усе на світі, щоб сповільнити час, він, навпаки, починає прискорюватися. Дні, що залишалися до першого завдання, минали так стрімко, наче хтось примусив годинникові стрілки рухатися удвічі швидше. Ледве стримувана паніка переслідувала Гаррі хоч би куди він пішов — разом з дошкульними коментарями про статтю в «Щоденному віщуні».

В останню суботу перед першим завданням усім старшокласникам, починаючи з третього класу, було дозволено відвідати село Гоґсмід. Герміона сказала Гаррі, що йому непогано було б на якийсь час покинути замок. Гаррі не треба було довго переконувати.

— А як Рон? — поцікавився Гаррі. — Може, ти б хотіла піти з ним?

— Ой… ну.. — почервоніла Герміона. — Я думала, що ми з ним зустрінемося в «Трьох мітлах»…

— Ні, — рішуче заперечив Гаррі.

— Ой, Гаррі, це ж так безглуздо…

— Я піду, але не зустрічатимуся з Роном і вдягну плаща–невидимку.

— Ну, нехай… — буркнула Герміона, — хоч я так не люблю з тобою говорити, коли ти в тому плащі. Ніколи не знаю — на тебе я дивлюсь, чи ні.

Отож Гаррі вдягнув у спальні плащ–невидимку, зійшов сходами вниз і рушив з Герміоною до Гоґсміда.

Під плащем Гаррі почувся значно вільніше. Він бачив, як дорогою до села їх минали інші учні. У багатьох на грудях були значки «Підтримуйте СЕДРИКА ДІҐОРІ», проте ніхто тепер не кидав у його бік колючих коментарів і не цитував тієї ідіотської статті.

— Тепер усі витріщаються на мене, — сердито буркнула Герміона, коли вони вийшли з цукерні «Медові руці», ласуючи великими шоколадками з кремом. — Думають, що я розмовляю сама з собою.

— То не воруши так сильно губами.

— Краще зніми плаща. Ніхто тебе тут не зачепить.

— Он як? — зіронізував Гаррі. — А ти озирнися.

З шинку «Три мітли» щойно вийшли Ріта Скітер та її фотограф. Тихенько перемовляючись, вони проминули Герміону, навіть на неї не глянувши. Гаррі притиснувся до стіни «Медових руць», щоб Ріта не зачепила його своєю сумочкою з крокодилячої шкіри.

Коли газетярі відійшли, Гаррі сказав: — Вона зупинилася в селі. Напевно приїхала зробити репортаж про перше завдання.

Щойно він це сказав, як його знову охопила тривога, але Гаррі промовчав. Вони з Герміоною ще не обговорювали, яким може бути перше завдання. Йому здавалося, що їй і думати про це не хочеться.

— Вона вже пішла, — сказала Герміона, дивлячись прямо крізь Гаррі в кінець Високої вулиці. — Може, сходимо в «Три мітли» на маслопиво? Холоднувато, правда? Ти ж не зобов’язаний розмовляти з Роном! — роздратовано додала вона, правильно зрозумівши його мовчанку.

«Три мітли» були забиті переважно гоґвортськими учнями, які раділи вихідному дневі, але було там також чимало чаклунської публіки, яку Гаррі рідко коли й бачив. Гаррі розумів, що Гоґсмід, як єдине цілковито чаклунське село в Британії, здавалося справжнісіньким раєм для різних фурій та ворожбитів, що не вміли маскуватися як справжні чарівники.

У плащі–невидимці було нелегко пробиратися крізь натовп, бо варто було випадково когось штовхнути, як одразу виникали непорозуміння. Гаррі поволі протискався до вільного столика в куточку, а Герміона тим часом пішла по напої. Гаррі помітив у шинку Рона, що сидів з Фредом, Джорджем та Лі Джорданом. Ледве стримавшись від бажання добряче луснути Рона по потилиці, Гаррі нарешті добрався до столика і вмостився за ним.

Незабаром підійшла Герміона й крадькома тицьнула йому під плащ маслопиво.

— Сиджу тут сама, як ідіотка, — буркнула вона. — Добре, хоч узяла з собою роботу.

І вона витягла блокнот, у який записувала нових членів ССЕЧА. Гаррі побачив на чолі коротенького списку своє та Ронове прізвища. Здавалося, що минуло дуже багато часу від того вечора, коли вони з Роном вигадували різні передбачення, а Герміона підійшла й призначила їх секретарем та скарбником.