Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

Тепер він зрозумів, як важко було Ронові й Герміоні писати йому влітку листи. Як він мав повідомити Сіріусу про все, що сталося минулого тижня, як розпитати про все, що його мучило, та ще й так, щоб можливі викрадачі листів не оволоділи тією інформацією, якої він не хотів їм давати?

Він ще трохи посидів нерухомо, втупившись у камін, а тоді нарешті прийняв рішення. Знову вмочив перо в і впевнено націлив його на пергамент.

Гаррі кілька разів перечитав листа, намагаючись поставити себе на місце іншої людини. Вирішив, що ніхто, якщо просто перечитає листа, не зрозуміє, про що він пише, чи до кого пише. Мав велику надію, що Сіріус збагне натяк про Геґріда й напише їм, коли той має повернутися. Гаррі волів не питати про це відверто, щоб не привертати зайвої уваги до того, чим займається Геґрід, перебуваючи за межами Гоґвортсу.

Хоч лист був і коротенький, на його написання пішло чимало часу. Доки він його вимучував, сонце вже освітило майже половину кімнати, а зі спалень угорі долинали різні звуки. Гаррі акуратно запечатав пергамент, виліз крізь отвір за портретом і подався до соварні.

— Я б на твоєму місці туди не ходив, — попередив Майже–Безголовий Нік, стурбовано випливаючи зі стіни коридору якраз перед Гаррі. — Півз задумав кепсько пожартувати з тією особою, що зараз проходитиме повз погруддя Парацельса.

— А що — Парацельс має впасти тій особі на голову? — спитав Гаррі.

— Як це не банально, але має, — втомлено підтвердив Майже–Безголовий Нік. — Півз ніколи не відрізнявся тонким смаком. Я пошукаю Кривавого Барона… він один може покласти цьому край… бувай, Гаррі…

— Ага, бувай, — попрощався Гаррі й повернув не праворуч, а ліворуч, вибираючи довший, але безпечніший шлях до соварні. Він минав численні вікна, крізь які виднілося яскраво–синє небо, і настрій у нього поліпшувався. Незабаром почнеться тренування і нарешті він знову опиниться на квідичному полі.

Щось торкнулося до його кісточок на ногах. Глянув униз і побачив Філчеву худющу сіру кицьку Місіс Норіс, що скрадалася повз нього. Вона блимнула на нього жовтими, мов ліхтарі, очима і зникла за статуєю Вільфреда Тоскного.

— Я не роблю нічого поганого, — гукнув їй услід Гаррі. Видно було, що кицька збирається доповісти про нього своєму хазяїнові, хоч Гаррі не бачив для цього ніяких підстав, адже він мав повнісіньке право йти в суботу до соварні.

Сонце було вже високо в небі, і коли Гаррі зайшов у соварню, його ледь не засліпило сяйво в незасклених вікнах. Срібне сонячне проміння перетинало кругле приміщення, в якому на кроквах сиділи сотні дещо неспокійних від цього ранкового сяйва сов. Деякі, очевидно, щойно повернулися з полювання. Устелена соломою підлога хрустіла під ногами, коли він, шукаючи Гедвіґу, наступав на крихітні кісточки впольованих тварин.

— Ось ти де, — нарешті помітив він її десь під самим склепінчастим дахом. — Спускайся, я маю для тебе листа.

Сова тихенько ухнула, розправила великі білі крила і злетіла йому на плече.

— Так, я знаю, що листа адресовано Сопунові, — дав він їй у дзьоба пергамент, але тоді невідомо чому прошепотів: — Але він для Сіріуса, добре?

Гедвіґа один раз кліпнула своїми бурштиновими очима, і він сприйняв це за знак розуміння.

— Тоді безпечного польоту, — побажав їй Гаррі й підніс до вікна. Гедвіґа відштовхнулася від руки й полетіла назустріч сліпучому небу. Він спостерігав за нею, аж доки вона перетворилася на крихітну чорну цяточку й зникла а тоді перевів погляд на Геґрідову хатину, яку добре було видно з вікна і яка все ще була порожня — з димаря не йшов дим, а вікна були завішені фіранками.

Верхівки дерев Забороненого лісу похитувалися від легенького вітерцю. Гаррі дивився на них, підставляючи лице потокам свіжого повітря, думав про квідич… і побачив його — великого змієподібного крилатого коня, такого, як ті, що тягли за собою гоґвортські диліжанси. Чорні шкірясті крила розпростерлися широко, мов у птеродактиля. Кінь злетів над деревами, неначе велетенський гротескний птах. Він зробив велике коло в повітрі, а тоді знову пірнув між дерева. Усе це сталося так швидко, що Гаррі просто не вірив своїм очам, а серце шалено калатало.