Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— Гаррі! ГАРРІ! ДЖОРДЖ! НЕ СМІЙТЕ!

Він чув дівчачий вереск, Мелфоєві крики, Джорджеві лайки, пронизливий суддівський свисток і ревіння юрби довкола, але ні на що не зважав. І лише тоді, як хтось поблизу крикнув «Імпедімента!» і його збило з ніг на спину потужним закляттям, Гаррі нарешті перестав гамселити Мелфоя.

— Що ти витворяєш? — закричала мадам Гуч, коли Гаррі схопився на ноги. Схоже було, що саме вона зупинила його закляттям. В одній руці мадам Гуч тримала свисток, а в другій — чарівну паличку. Її мітла лежала неподалік. Мелфой скрутився на землі, він скімлив і стогнав, а з його носа текла кров. Джорджева губа розпухла, Фреда й далі ледве втримували три загонички, а Креб ґелґотав десь позаду. — Я ще не бачила такої поведінки… назад у замок, обидва! І просто до кабінету вашої виховательки! Ідіть! Негайно!

Гаррі й Джордж повернулися й пішли з поля, важко дихаючи й не кажучи один одному ні слова. Галас юрби стихав, а коли вони зайшли у вестибюль, то не чули вже нічого, окрім власних кроків. Гаррі відчув, що в його правій руці, суглоби якої були подряпані об Мелфоєву щелепу, і досі щось пручається. Він глянув і побачив срібні крильця снича, що стирчали з–під його пальців, вириваючись на свободу.

Не встигли вони підійти до кабінету професорки Макґонеґел, як почули в коридорі за своїми спинами її швидкі кроки. На шиї в неї був ґрифіндорський шарф, але вона зірвала його тремтячими від люті руками.

— Туди! — розгнівано вказала на двері. Гаррі й Джордж зайшли до кабінету.

Макґонеґел обійшла довкола стола, глянула на них, тремтячи від злості, і шпурнула на підлогу ґрифіндорський шарф.

— Ну? — гаркнула вона. — Я ще не бачила такого ганебного видовища. Двоє на одного! Негайно поясніть!

— Мелфой нас спровокував, — промимрив дерев’яним голосом Гаррі.

— Спровокував? — закричала професорка Макґонеґел і грюкнула кулаком об стіл, аж з нього впала й розкрилася картата бляшанка, з якої висипалися на підлогу імбирні тритони. — Він програв! Це що, незрозуміло? Авжеж, він прагнув вас спровокувати! Але що він такого міг сказати, що ви накинулися вдвох?!

— Він образив моїх батьків, — буркнув Джордж. — І Гарріну маму.

— Але замість того, щоб дати змогу розібратися з усім цим мадам Гуч, ви вчинили маґлівську бійку?! — закричала професорка Макґонеґел. — Чи ви хоч розумієте, що?..

— Гм, гм.

Гаррі й Джордж миттєво озирнулися. У дверях стояла Долорес Амбридж, закутана в зелений твідовий плащ, що лише підкреслював її схожість з велетенською ропухою. Вона посміхалася тією жахливою, бридкою, лиховісною посмішкою, яка в Гаррі асоціювалася з неминучим нещастям.

— Чи не потрібна моя допомога, професорко Макґонеґел? — запитала Амбридж своїм отруйно–солодким голосом.

Обличчя професорки Макґонеґел налилося кров’ю.

— Допомога? — стримано перепитала вона. — У якому розумінні допомога?

Професорка Амбридж зайшла до кабінету, усе ще гидко всміхаючись.

— Я гадала, що ви будете вдячні прийняти деякі авторитетні поради.

Гаррі не здивувався б, якби з ніздрів професорки Макґонеґел вилетіли іскри.

— Ви помилилися, — відрізала вона й повернулася до професорки Амбридж спиною. — А ви, хлопці, слухайте мене уважно. Мене не цікавить, як саме провокував вас Мелфой. Нехай би він навіть образив кожнісінького члена ваших родин! Ваша поведінка була огидна, і я призначаю кожному з вас по тижню покарання! Не дивися так на мене, Поттере, бо ти це заслужив! А якщо ви коли–небудь…

— Гм, гм.

Професорка Макґонеґел заплющила очі, немовби благала для себе терпцю, а тоді знову повернулася обличчям до професорки Амбридж.

— Так?

— Я думаю, вони заслуговують не просто покарань, — ще ширше всміхнулася Амбридж. Професорка Макґонеґел розплющила очі.

— На жаль, — спробувала вона всміхнутися у відповідь, від чого набрала такого вигляду, ніби їй звело щелепи, — тут має значення тільки те, що думаю я, оскільки вони належать до мого гуртожитку, Долорес.

— Якщо чесно, Мінерво, — самовдоволено вишкірилася професорка Амбридж, — тобі доведеться визнати — те, що я думаю, теж має значення. Стривай, де ж вона? Корнеліус щойно прислав… тобто, — вона фальшиво захихотіла, нишпорячи в сумочці, — пан міністр щойно прислав… а, так…

Вона витягла аркуш пергаменту, розгорнула, прокашлялась і почала читати.