Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— Що з тобою? — запитав Гаррі, а Іклань тим часом стрибав навколо них, намагаючись лизнути в обличчя.

— Та я ж тобі мовлю, шо нічого, — рішуче повторив Геґрід. — Горнєтко чаю?

— Та не вигадуй, — не погодився Рон, — тобі ж погано!

— Кажу тобі: всьо файно, — випростався Геґрід, з усмішкою обертаючись до них, але відразу скривився від болю. — Але ж як то файно знов усіх вас видіти… добре си відпочили вліті, га?

— Геґріде, на тебе хтось напав! — не вгавав Рон.

— Послідній раз кажу: то все дурниця! — рішуче відбивався Геґрід.

— Невже ти казав би, що все дурниця, якби в когось із нас лице перетворилося на фарш? — наполягав Рон.

— Тобі треба піти до мадам Помфрі, — стурбовано порадила Герміона, — у тебе жахливі рани.

— Я сам усьо залагоджу, ясно? — твердо відповів Геґрід.

Він підійшов до величезного дерев’яного стола посеред хижі й шарпнув рушника, що там лежав. Під ним виявився шматок сирого, ще в крові, зеленкуватого м’яса завбільшки як добряча автомобільна шина.

— Ти що, Геґріде, збираєшся це їсти? — глянув на м’ясо Рон. — Ти ж ним отруїшся.

— Воно таке й має бути, бо се драконяче мнєсо, — пояснив Геґрід. — І воно тута в мене не для їжі.

Він узяв шматок м’яса і притулив його до лівої щоки. Зеленкувата кров потекла по його бороді, а він аж застогнав від задоволення.

— Так ліпше. Се помічне від укусів, знаєте.

— То, може, скажеш, що з тобою сталося? — запитав Гаррі.

— Не можу, Гаррі. Велика таємниця. Я си ризикую не тілько посадою, якщо вам розкажу.

— Тебе побили велетні, Геґріде? — прошепотіла Герміона. Драконяче м’ясо вислизнуло у Геґріда з рук і сковзнуло по грудях.

— Велетні? — перепитав Геґрід, вловивши м’ясо на рівні живота і прикладаючи його до щоки, — а хто вам си казав про велетнів? З ким ви балакали? Хто казав, що я… де я… га?

— Ми здогадалися, — почала виправдовуватися Герміона.

— Ага, якраз, так я й повірив! — суворо глянув на неї Геґрід тим оком, що не було закрите м’ясом.

— Але ж це очевидно, — стенув плечима Рон. Гаррі, погоджуючись, кивнув головою.

Геґрід подивився на них, шморгнув носом, шпурнув м’ясо на стіл і почвалав до чайника, бо той якраз засвистів.

— Ше ніколи не видів таких–во, як ви, дітваків, шо знают більше, ніж треба, — бурмотів він, розливаючи окріп у три горнятка завбільшки з відерця. — За таке нема чого хвалити. Нишпорки, от хто ви є. Де не посій, там і вродитеся.

Але борода його засмикалася.

— То ти мав розшукати велетнів? — усміхнувся Гаррі, сідаючи за стіл.

Геґрід поставив перед ними чай, теж сів за стіл, знову взяв м’ясо і притулив до обличчя.

— Так, то правда, — прохрипів він, — мав.

— І знайшов? — неголосно спитала Герміона.

— Якщо чесно, то се не тєжко було зробити, — відповів Геґрід. — Вони ж таки величенькі.

— А де вони? — поцікавився Рон.

— У горах, — коротко буркнув Геґрід.

— А чому ж тоді маґли на них не натикаються?..

— Та си натикают, — похмуро відказав Геґрід. — Їхню смерть відтак списуют на нещасні випадки в горах.

Він поправив на обличчі м’ясо, щоб воно краще прикривало синець.

— Геґріде, розкажи, що ти там робив! — наполягав Рон. — Розкажи, як на тебе напали велетні, а Гаррі розповість, як на нього напали дементори…

Геґрід захлинувся чаєм і випустив з рук м’ясо. Кашляв так, що весь стіл забризкав слиною, чаєм та драконячою кров’ю. М’ясо тим часом тихенько хляпнулося на підлогу.

— Як то напали дементори? — прохрипів Геґрід.

— А ти не знав? — витріщила очі Герміона.

— Я не знаю, шо відбувалося, відколи звідси пішов. Я ж мав таємне завдання і не хтів, аби всюди за мнов літали сови… трикляті дементори! Ти се серйозно?

— Так, дементори з’явилися в Літл–Вінґіні й напали на мого двоюрідного брата й на мене самого, а тоді Міністерство магії мене виключило…

— Шо?

— …і я мусив приходити на слухання справи й усе таке, але розкажи нам спочатку про велетнів.

— Тебе си вигнали?

— Розкажи, як ти провів літо, і я розповім, як провів я.

Геґрід втупився в нього своїм єдиним розплющеним оком, а Гаррі натомість глянув простодушно й рішуче.

— Ну, файно, — змирився Геґрід. Він нахилився й вихопив з Ікланевої пащі драконяче м’ясо.

— Ой Геґріде, не треба, це негігіє… — почала було Герміона але Геґрід уже знову приклав м’ясо до розпухлого ока.