Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— Гаррі, з тобою все гаразд? — спитала Герміона, поглядаючи на нього.

Гаррі непевно стенув плечима: він уже й сам не розумів.

— Що таке? — сперся на лікоть Рон, щоб краще бачити Гаррі. — Що сталося?

Гаррі не знав, з чого почати, та й усе ще не був певен, чи взагалі хоче цим ділитися. Але саме тоді, як він уже вирішив мовчати, Герміона взяла справу в свої руки.

— Це Чо? — поцікавилася вона діловим тоном. — Чекала тебе після зібрання?

Онімівши з подиву, Гаррі кивнув головою. Рон почав хихотіти, але замовк, коли Герміона на нього зиркнула.

— То… е–е… що ж вона хотіла? — запитав Рон удавано байдужим голосом.

— Вона… — прохрипів Гаррі, а тоді прокашлявся і зробив другу спробу. — Вона… е–е…

— Ви цілувалися? — пожвавилася Герміона.

Рон так рвучко звівся, що його каламар перекинувся й покотився по килимку. Не звертаючи на це уваги, Рон жадібно втупився в Гаррі.

— Ну? — вимогливо наполягав він.

Гаррі глянув на Рона, очі якого світилися нетерплячою цікавістю, на дещо спохмурнілу Герміону, і ствердно кивнув.

— АГА!

Рон переможно підняв стиснутого кулака й вибухнув пронизливим реготом, від чого кілька боязких другокласників біля вікна аж підскочило. Гаррі неохоче всміхнувся, дивлячись, як Рон качається по килимку. Герміона глянула на Рона з глибокою відразою і повернулася до свого листа.

— Ну? — Рон нарешті подивився на Гаррі. — І як було? Гаррі на мить замислився.

— Мокро, — чесно зізнався він.

Рон пирхнув чи то радісно, чи то зневажливо — важко було зрозуміти.

— Бо вона плакала, — зніяковіло пояснив Гаррі.

— Он воно що, — посмішка на Роновім обличчі зів’яла. — То ти так погано цілуєшся?

— Не знаю, — Гаррі над цим не замислювався і тепер відразу відчув стурбованість. — Можливо.

— Авжеж, ні, — неуважно заперечила Герміона, шкрябаючи свого листа.

— Звідки ти знаєш? — огризнувся Гаррі.

— Бо Чо останнім часом плаче постійно, — буркнула Герміона. — За обідом, у туалеті, скрізь.

— Думаю, два–три цілунки мали б її розвеселити, — вишкірився Рон.

— Роне, — зверхньо мовила Герміона, вмокаючи перо в каламар, — бездушнішого за тебе я ще не зустрічала.

— Що ти цим хочеш сказати? — обурився Рон. — Хто ж пхинькає, коли його цілують?

— Так, — трохи розпачливо додав Гаррі, — хто? Герміона глянула на хлопців жалісливо.

— Невже до вас не доходить, що зараз відчуває Чо? — запитала вона.

— Ні, — відповіли в один голос Гаррі з Роном. Герміона зітхнула й відклала перо.

— Це ж очевидно, що їй дуже сумно через смерть Седрика. Крім того, вона, мабуть, розгублена, бо їй подобався Седрик, а тепер подобається Гаррі, і Чо сама не може зрозуміти, хто з них кращий. Тепер вона почуватиметься винною, думатиме, що образила Седрикову пам’ять, цілуючись з Гаррі, а ще буде журитися, що казатимуть інші, якщо вона почне зустрічатися з Гаррі. І ще вона, мабуть, не може визначитися зі своїми почуттями до Гаррі, бо він був разом з Седриком, коли той помирав, тому ця ситуація заплутана й болюча. А крім цього, вона боїться, що її виключать з рейвенкловської квідичної команди, бо вона погано літає.

Після цих слів запанувала приголомшлива тиша, а тоді озвався Рон:

— Одна людина не може стільки всього відчувати одночасно, бо просто лусне.

— Те, що ти маєш емоції на рівні чайної ложки, ще не означає, що ми всі такі, — роздратовано огризнулася Герміона, знову беручи перо.

— Вона сама почала, — спробував виправдовуватися Гаррі. — Я нічого б… вона просто підійшла до мене… а тоді почала ридати в мене на плечі… я не знав, що робити.

— Старий, та я ж тебе не звинувачую, — стривожився Рон — Треба було її заспокоїти, — глянула на Гаррі Герміона. — Ти ж так і зробив, правда?

— Ну, — промимрив Гаррі, а обличчя його недоречно розпашілося. — Я, той… поплескав її по плечі.

Герміона мала такий вигляд, ніби ледве стримувалася, щоб не закотити очі.

— Могло бути й гірше, — зітхнула вона. — То ти з нею ще зустрічатимешся?

— Мені ж доведеться, — здивувався Гаррі. — У нас же будуть зібрання ДА, ти що, забула?

— Ти знаєш, що я мала на увазі, — нетерпляче сказала Герміона.

Гаррі нічого не відповів. Герміонині слова відкрили перед ним нові обрії, і ці обрії його лякали. Спробував уявити, як вони з Чо кудись ідуть, наприклад, у Гоґсмід, і як він пробуде поряд з нею аж кілька годин. Авжеж, після того, що сталося, вона чекатиме, щоб він її кудись запросив… від цієї думки йому замлоїло в животі.