Гаррі Поттер і Орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин

— То він і справді планує щось зі мною зробити? — негайно спитав Гаррі.

— Хіба я таке казав? — недбало розглядав свої шовкові рукавички Фінеас Нігелус. — А зараз, якщо ти не проти, у мене є важливіші справи, ніж слухати підліткові нарікання… бувай здоровий. Він покрокував до краю рами і зник.

— Чудово, забирайся! — закричав Гаррі на порожню раму. — І красненько подякуй Дамблдорові!

Порожнє полотно не озивалося. Гаррі розлючено поволік валізу назад до ліжка, а тоді впав обличчям на поїдене міллю покривало, заплющив очі й відчув, як болить його обважніле тіло.

Здавалося, ніби він пройшов багато–багато кілометрів… аж не вірилося, що лише добу тому він стояв під омелою а до нього підходила Чо Чанґ… Він почувався таким виснаженим… і боявся заснути… Дамблдор звелів йому залишатися… отже він може заснути… але йому страшно… а що як усе повториться?

Провалювався в темряву…

Кіноплівка в його голові ніби лише й чекала, щоб закрутитися. Він ішов пустим коридором до простих чорних дверей, повз шорсткі кам’яні стіни, смолоскипи, повз прочинені двері зліва, за якими вели вниз кам’яні сходи…

Дійшов до чорних дверей, але не міг їх відчинити… стояв перед ними і розпачливо прагнув зайти… за ними лежало те, чого він жадав усім серцем… вимріяна нагорода… якби ж тільки не болів шрам… він би тоді краще міг усе обміркувати…

— Гаррі, — почувся далекий Ронів голос, — мама каже, що вечеря готова, але якщо ти не хочеш уставати, то вона тобі щось залишить.

Гаррі розплющив очі, але Рон уже вийшов з кімнати.

«Він не хоче залишатися зі мною наодинці, — подумав Гаррі. — Він же чув, що казав Муді».

Мабуть, тепер ніхто не захоче з ним знатися, розуміючи, що зачаїлось у нього всередині.

Він не піде вечеряти, бо не хоче нав’язувати їм своє товариство. Перевернувся на другий бік і незабаром знову провалився в сон. Прокинувся аж уранці. В животі болісно судомило з голоду, а Рон сопів на сусідньому ліжку. Роззирнувшись по кімнаті, побачив темні контури Фінеаса Ніґелуса, що знову стояв у своєму портреті. Спало на думку, що Дамблдор, мабуть, послав Ніґелуса, щоб той за ним пильнував — ану ж Гаррі знов на когось нападе.

Він ще гостріше відчув себе якимось нечистим. Уже шкодував, що підкорився Дамблдорові… якщо таке життя судилося йому на площі Ґримо, то, може, таки краще повернутися на Прівіт–драйв…

Уранці всі прикрашали будинок до Різдва. Гаррі ще не пам’ятав Сіріуса в такому чудовому настрої. Той навіть виспівував колядки, такий був радий, що проведе Різдво не сам. Гаррі чув його спів крізь підлогу в холодній вітальні, де він самотньо сидів, дивлячись, як білішає небо за вікном, обіцяючи сніг. Його наповнювало дике задоволення від того, що він дає всім змогу про нього наговоритися. Коли почув, як місіс Візлі лагідно покликала його на обід, піднявся сходами ще вище й нічого їй не відповів.

Десь о шостій вечора задзвенів дзвінок у дверях, і місіс Блек знову залементувала. Припускаючи, що то прийшов Манданґус або якийсь інший член Ордену, Гаррі лише зручніше вмостився під стіною Бакбикової кімнати, де він ховався, і намагався не звертати уваги на бурчання в животі, годуючи гіпогрифа здохлими щурами. Здригнувся від несподіванки, коли за кілька хвилин хтось загупав у двері кімнати.

— Я знаю, що ти там, — почувся Герміонин голос. — Вийди, будь ласка. Мені треба з тобою поговорити.

— А ти чого тут? — здивувався Гаррі, відчиняючи двері, а Бакбик почав шкрябати встелену соломою підлогу, шукаючи, чи не залишилося там щурів. — Ти ж мала бути з батьками на гірськолижному курорті!

— Правду кажучи, я не надто люблю лижі, — пояснила Герміона. — Тому я й приїхала на Різдво сюди. — Волосся в неї було присипане снігом, а щоки рожеві від морозу. — Але не кажи про це Ронові. Я йому сказала, що захоплена лижами — щоб перестав з мене сміятися. Мама з татом трохи розчаровані, але я їм сказала, що всі. хто серйозно готується до іспитів, залишаються в Гоґвортсі. Вони зрозуміли, бо хочуть, щоб я добре вчилася. Але то таке, — всміхнулася вона. — ходімо краще до вашої кімнати. Ронова мама розпалила там камін і принесла бутерброди.

Гаррі зійшов за нею на третій поверх. У кімнаті з подивом побачив Рона і Джіні. Обоє сиділи на Роновім ліжку, чекаючи на нього.

— Я приїхала «Лицарським автобусом», — безтурботно повідомила Герміона, перш ніж Гаррі встиг щось сказати. — Дамблдор ще зранку розповів, що сталося, але я мусила дочекатися офіційного завершення чверті, а вже тоді вирушати. Амбридж і так уже біситься, що ви всі вислизнули у неї з–під носа, хоч Дамблдор і сказав їй, що, оскільки містер Візлі потрапив до лікарні Святого Мунґо, то він дав вам дозвіл його провідати.