Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

У коридорі почулися кроки, й на кухню зайшли Герміона та Джіні, обидві бліді й невиспані.

— Навіщо нас так рано розбудили? — Джіні, потираючи очі, сіла за стіл.

— Нам далеченько йти, — пояснив містер Візлі.

— Йти? — перепитав Гаррі. — Ми що, на Кубок світу підемо пішки?

— Ні–ні, то дуже далеко, — усміхнувся містер Візлі. — Але частину дороги доведеться пройти. Просто чарівникам дуже важко збиратися великими групами, не привертаючи маґлівської уваги. Навіть за найсприятливіших умов ми під час подорожей маємо бути вельми обачними, а що вже казати про таку величезну подію, як Кубок світу з квідичу…

— Джордже! — раптом крикнула місіс Візлі, й усі аж підскочили.

— Що? — озвався Джордж невинним тоном, який, однак, нікого не міг обманути.

— Що то в тебе в кишені?

— Нічого!

— Не бреши мені!

Місіс Візлі спрямувала чарівну паличку на Джорджеву кишеню й вигукнула «Акціо!»

Кілька дрібних барвистих предметів вилетіло з кишені. Джордж хотів було їх упіймати, та не встиг, і вони опинилися прямо в простягненій долоні місіс Візлі.

— Ми ж тобі веліли їх знищити! — обурилася місіс Візлі, демонструючи всім іриски–язикодризки. — Ми ж тобі казали їх повикидати! Ану, вивертайте кишені! Обидва!

Сцена була не з приємних. Близнюки вочевидь намагалися потай винести з дому якомога більше ірисок, тож місіс Візлі, щоб їх виявити, мусила вдатися до замовляння–викликання.

— Акціо! Акціо! Акціо! — вигукувала вона, й іриски вилітали з найнесподіваніших місць, скажімо, з підкладки Джорджевої куртки або з манжетів Фредових штанів.

— Ми цілих півроку їх розробляли! — кричав Фред матері, котра викидала іриски.

— Гарно ж ви змарнували півроку! — верещала у відповідь вона. — Не дивно, що ви отримали так мало СОВ!

Отож, коли вони виходили з дому, атмосфера була далека від доброзичливої. Місіс Візлі все ще була сердита, коли цілувала містера Візлі в щоку, а близнюки взагалі з нею не попрощалися — мовчки натягли на спини наплічники й рушили до дверей.

— Гарно відпочивайте, — побажала всім місіс Візлі, — і будьте чемні, — гукнула вона вслід близнюкам, але ті навіть не озирнулися. — Я відішлю Білла, Чарлі й Персі приблизно опівдні, — сказала місіс Візлі містерові Візлі, що вийшов на темне подвір’я разом з Гаррі, Роном, Герміоною та Джіні.

Було прохолодно, і в небі ще висів місяць. Про наближення світанку свідчила хіба що невиразна зеленава смужка на обрії праворуч від них. Гаррі, уявляючи тисячі чарівників, що поспішають зараз на Кубок світу з квідичу, намагався не відставати від містера Візлі.

— А як же всі добираються туди непомітно для маґлів? — поцікавився він.

— Це великий клопіт для організаторів, — зітхнув містер Візлі. — Біда в тому, що на Кубок світу з’їжджається близько ста тисяч чарівників, і ми, звичайно, не маємо такого великого зачарованого місця, щоб усіх розмістити. Маґли не скрізь можуть проникнути, але ж як запхнути сто тисяч чаклунів, скажімо, на алею Діаґон чи на платформу дев’ять і три чверті? Тому нам треба було знайти велике пустище і вжити якомога більше заходів антимаґлівської безпеки. Все міністерство працювало над цим кілька місяців. Насамперед, зрозуміло, треба було скласти графік прибуття. Ті, що купили найдешевші квитки, мають прибувати за два тижні до початку. Дехто прибуває маґлівським транспортом, але кількість таких осіб обмежена, бо не можна перевантажувати їхні автобуси й поїзди — не забувай, чарівники з’їжджаються з цілого світу. Дехто вдається до процедури явлення, але для них необхідно підготувати безпечні місця якнайдалі від маґлівських очей. Там поблизу є один якраз для цього придатний лісочок. Для тих, хто не хоче чи не вміє являтися, ми використовуємо летиключі. Це предмети, за допомогою яких у заздалегідь домовлений час можна переправити чаклуна з одного місця в друге. Якщо потрібно, можна транспортувати навіть великі групи. У Британії розміщено в певних місцях двісті таких летиключів. Найближчий до нас — на вершині гори Горностаєва Голова. Туди ми, власне, й прямуємо.

Містер Візлі показав уперед, на велику чорну гору, Що здіймалася за селом.

— А які предмети можуть бути летиключами? — поцікавився Гаррі.

— Та які завгодно, — відповів містер Візлі. — Головне, щоб маґлам не кортіло їх підняти й погратися… щоб усі вважали їх за непотріб, за сміття…