Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

— Тебе тоді не було, — заперечив Гаррі. — Ти її не чула. Це було щось зовсім інше. Вона була в трансі… у справжньому трансі. І сказала, що Темний Лорд відродиться знову… величніший і жахливіший, ніж коли–небудь… бо до нього повернеться його слуга… і тієї ж ночі втік Червохвіст.

Запала тиша, під час якої Рон неуважно копирсався пальцем у дірці на ковдрі з зображенням «Гармат з Чадлі».

— Гаррі, а чому ти питав про Гедвіґу? — поцікавилася Герміона. — Чекаєш якогось листа?

— Я написав Сіріусові про шрам, — знизав плечима Гаррі. — Чекаю від нього відповіді.

— Правильно! — зрадів Рон. — Сіріус знатиме, що робити!

— Я сподівався, що він от–от зі мною зв’яжеться, — сказав Гаррі.

— Але ж ми не знаємо, де зараз Сіріус… може, в Африці або деінде, правда ж? — розсудливо проказала Герміона. — Гедвіґа не подужає подолати таку відстань за кілька днів.

— Та я знаю, — пробурмотів Гаррі, відчуваючи, що в грудях йому ніби висить якийсь камінь. Він ще раз визирнув у вікно, та в небі не було й сліду Гедвіґи.

— Гаррі, пішли пограємо в садку у квідич, — запропонував Рон. — Три на три. Там є Білл, Чарлі, Фред і Джордж… зможеш випробувати фінт Вронського…

— Роне, — докірливо глянула на нього Герміона, — Гаррі зараз не до квідичу… він стривожений і втомлений… нам усім треба виспатися…

— Та чому ж, зіграємо в квідич, — заперечив їй Гаррі. — Чекайте–но, зараз візьму «Вогнеблискавку».

Герміона вийшла з кімнати, бурмочучи щось схоже на «дітвора».

* * *

Наступного тижня ні містер Візлі, ні Персі майже не бували вдома. Вони виходили, коли всі ще спали, а поверталися пізно після вечері.

— Це щось страшне, — серйозно розповідав Персі у неділю ввечері, коли молодші готувалися до повернення у Гоґвортс. — Цілий тиждень я лише те й робив, що гасив вогонь. Люди постійно присилали ревунів, а ви знаєте, що ревун, якщо його вчасно не відкрити, вибухає. Мій письмовий стіл увесь обпалений, а моє найкраще перо згоріло на попіл.

— А чому вони присилали вам ревунів? — здивувалася Джіні, що сиділа на килимку перед каміном і заклеювала чароскотчем пошарпаний підручник «Тисяча магічних трав і грибів».

— Скаржилися на слабкі заходи безпеки під час світового кубка, — пояснив Персі. — Вимагали компенсації за знищене майно. Мандангус Флечер виставив претензію на дванадцятикімнатне шатро з сауною. Але зі мною цей номер не пройде. Я достеменно знаю, що він спав під плащем, нап’ятим на дві палиці.

Місіс Візлі глянула на дідівський годинник у кутку. Гаррі подобався цей годинник. З нього не було ніякої користі, якщо ви хотіли довідатися, котра зараз година, зате він мав інші переваги. Там було дев’ять позолочених стрілок, на кожній було викарбуване ім’я когось із родини Візлі. На циферблаті не було цифр, тільки написи, що вказували на можливе місце перебування членів родини. Це були такі написи, як «удома», «у школі», «на роботі», а ще «загубився», «в лікарні», «у в’язниці», а там, де в нормального годинника мала б бути цифра «12», було написано «смертельна небезпека».

Вісім стрілок показували зараз на позначку «вдома», крім найдовшої стрілки, що позначала містера Візлі. Вона зупинилася біля напису «на роботі». Місіс Візлі зітхнула.

— Ваш батько не ходив у вихідні на службу ще з часів Відомо–Кого, — сказала вона. — Його примушують забагато працювати. Якщо він зараз не повернеться, то вечеря захолоне.

— Батько відчуває, що мусить виправити свою помилку, зроблену під час матчу, — проказав Персі. — Правду кажучи, не дуже мудро було виголошувати привселюдно заяву, не узгодивши її спочатку з начальником свого відділу…

— Як ти смієш звинувачувати батька в тому, що понавигадувала та ідіотка Скітер! — розсердилася місіс Візлі.

— Якби тато нічого не сказав, то Ріта написала б, яка це страшенна ганьба, що ніхто з міністерства не прокоментував ситуацію, — втрутився Білл, котрий грав з Роном у шахи. — Ріта Скітер завжди поливає всіх брудом. Пам’ятаєте, як вона брала інтерв’ю у зламувачів заклять з «Ґрінґотсу» й назвала мене «довговолосим бовдуром»?

— Бо волосся в тебе й справді довге, — лагідно промовила місіс Візлі. — Якби ти мені дозволив…

— Ні, мамо.

У вікно вітальні періщив дощ. Герміона захоплено читала «Стандартну книгу заклинань» для четвертого класу. Місіс Візлі купила по такій книзі для неї, Гаррі й Рона на алеї Діаґон. Чарлі латав вогнетривку лижну шапочку. Гаррі натирав свою «Вогнеблискавку», а біля його ніг лежав розкритий набір для доглядання за мітлою, подарований йому Герміоною на тринадцятиріччя. Фред і Джордж сиділи в найдальшому кутку, схилившись над аркушем пергаменту, і пошепки про щось перемовлялися.