Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин

— Що це ви там робите? — гостро зиркнула на близнюків місіс Візлі.

— Домашню роботу, — невпевнено відповів Фред.

— Не мели дурниць, ви ж на канікулах, — сказала місіс Візлі.

— Та це ще з минулого року, — пояснив Джордж.

— Ви часом не складаєте нові бланки замовлень? — проникливо спитала місіс Візлі. — Ви часом не задумали відновлювати «Відьмацькі витівки Візлів?

— Мамо, — глянув на неї знизу вгору Фред, болісно викрививши лице. — Якщо «Гоґвортський експрес» завтра зійде з рейок і ми з Джорджем загинемо, то як тобі буде на душі, коли ти згадаєш, що останніми словами, які ми від тебе чули, було таке безпідставне звинувачення?

Усі засміялися, навіть сама місіс Візлі.

— О, батько вже повертається! — раптом вигукнула вона, ще раз глянувши на годинника.

Стрілка містера Візлі пересунулася з позначки «на роботі» до напису «в дорозі». Ще за мить вона зупинилася на позначці «вдома», і всі почули з кухні його голос.

— Іду, Артуре! — гукнула місіс Візлі, поспішаючи з кімнати, і за кілька секунд до затишної вітальні зайшов містер Візлі, тримаючи на таці свою вечерю. Вигляд у нього був виснажений.

— Усе пропало, — сказав він місіс Візлі, сідаючи в крісло біля каміна і неохоче длубаючись у вже трохи прив’ялій цвітній капусті. — Ріта Скітер цілий тиждень щось винюхувала, намагаючись знайти ще якісь міністерські промахи. А тепер вона довідалася про зникнення бідолашної Берти, і це буде на першій шпальті завтрашнього «Віщуна». А я ж казав Беґменові, що він давно б уже мав послати когось на її розшуки.

— Містер Кравч говорив про це багато тижнів поспіль, — вставив своїх п’ять копійок Персі.

— Кравчеві ще пощастило, що Ріта нічого не рознюхала про Вінкі, — роздратовано сказав містер Візлі. — Вона б тоді цілий тиждень смакувала, що ельфиню–домовичку піймали з чарівною паличкою, котрою було вичаклувано Чорну мітку.

— Ми ж усі, здається, дійшли згоди, що ця ельфиня, хоч вона й безвідповідальна, просто не в змозі була вичаклувати Мітку! — палко заперечив Персі.

— На мою думку, містерові Кравчу страшенно пощастило, що в «Щоденному віщуні» ніхто не довідався, як він жахливо поводиться з ельфами! — буркнула Герміона.

— Послухай мене, Герміоно! — сказав Персі. — Такий високопосадовий міністерський службовець, як містер Кравч, заслуговує на цілковитий послух з боку своїх слуг…

— Своїх рабів! — пронизливо вигукнула Герміона. — Він же нічого Вінкі не платив!

— Підіть краще нагору й перевірте, чи все добре спакували! — перервала суперечку місіс Візлі. — Мерщій!

Гаррі зібрав набір для доглядання за мітлою, закинув на плече «Вогнеблискавку» й піднявся нагору вслід за Роном. Дощ тарабанив ще дужче. До нього долучалися завивання вітру та стогін упиря на горищі. Коли вони зайшли до кімнати, у клітці почала галасувати й підстрибувати Левконія. Здавалося, вигляд напівспакованих валіз доводив її до шалу.

— Кинь їй «совлодощів», — Рон простяг Гаррі невеличкий пакетик, — може, на якийсь час змовкне.

Гаррі просунув у клітку совлодощів і підійшов до своєї валізи. Біля неї стояла порожня Гедвіжина клітка.

— Уже минуло більше тижня, — сказав Гаррі, дивлячись на Гедвіжине сідало. — Рон, ти не думаєш, що Сіріуса зловили?

— Ні, бо про це відразу б написали в «Щоденному віщуні», — заперечив Рон. — У міністерстві були б раді показати, що вони хоч когось упіймали.

— Мабуть…

— Дивись, це тобі мама накупила на алеї Діаґон. А ще взяла для тебе грошей з твого сейфа… і випрала всі твої шкарпетки.

Він переклав на Гарріне ліжко купу різних пакунків, торбинку з грішми та чисті шкарпетки. Гаррі почав розгортати пакунки. Крім «Стандартної книги заклять» для четвертого класу Міранди Ґошоук, там був пучок нових пер, з десяток сувоїв пергаменту і запасні компоненти для зіллєварного набору — адже в нього якраз закінчувалися хребет риби–лева та есенція беладони. Гаррі саме запихав у казан шкарпетки, коли Рон обурено вигукнув у нього за спиною.

— А це що таке?

Він тримав щось схоже на довгу темно–бордову оксамитову сукню, оздоблену старомодним мереживним комірцем і манжетами.

У двері постукали, і до кімнати зайшла місіс Візлі з оберемком свіжовипраних гоґвортських мантій.

— Ось, нате, — розділила вони їх на дві купки. — Але гарно поскладайте, щоб не пом’яти.