Три мушкетери - Дюма Александр

Тому мені буде легше, facilius natans^[128], узяти таку тему на свій вибір, яка для складних проблем теології була б тим самим, чим є мораль для метафізики та філософії. Д'Артаньян нудився, кюре також.

— Подумайте, який вступ! — вигукнув єзуїт.

— Вступ, — повторив кюре, аби й собі щось сказати.

— Quemadmodum inter coelorum immensitatem^[129].

Араміс скоса глянув на Д'Артаньяна. Той позіхав на весь рот.

— Говорімо по-французьки, панотче, — сказав Араміс єзуїтові, — тоді пан Д'Артаньян зможе краще оцінити нашу розмову.

— Авжеж, — зауважив Д'Артаньян, — я стомився з дороги, і вся ця латина вилетіла мені з голови.

— Гаразд, — трохи невдоволено відповів єзуїт, тоді як зраділий кюре з безмежною вдячністю глянув на Д'Артаньяна. — Отож, розгляньмо складові частини цієї глоси^[130]. Мойсей, служитель Бога… він тільки служитель, зверніть на це увагу! Мойсей благословляє руками; коли євреї билися зі своїми ворогами, він звелів підтримувати обидві його руки, отже, він благословляв обома руками. До того ж, у Євангелії так само сказано: «Imponite manus», а не «manum». «Покладіть руки», а не «руку».

— Покладіть руки, — повторив кюре, роблячи відповідний жест.

— А святому Петрові, намісниками якого є папи, — вів далі єзуїт, — було сказано навпаки: «Porrige digitos» — «Простягни персти». Зрозуміло?

— Звичайно, — відповів Араміс, упиваючись розмовою, — але це тонкощі.

— Персти! — повторив єзуїт. — Святий Петро благословляє перстами. Отже, папа теж благословляє перстами. А скількома перстами він благословляє? Трьома — во ім'я Отця, Сина і Святого Духа.

Всі перехрестилися; Д'Артаньян зробив те саме.

— Папа — намісник святого Петра і уособлює в собі три Божественні сили; решта, ordines inferiores^[131] духовної ієрархії^[132], благословляють іменем святих архангелів та ангелів. Найнижчі ж священнослужителі — приміром, наші диякони й ключарі — благословляють кропилами, що символізують безконечну кількість простягнених для благословення перстів.

Отака суть теми у спрощеному вигляді. Argumentum omni denudatum ornamento^[133]. Я зробив би з неї два таких томи, як цей, — додав єзуїт.

І в пориві натхнення він ляснув долонею по фоліанту святого Іоанна Златоуста, під яким угинався стіл.

Д'Артаньян здригнувся.

— Авжеж, — сказав Араміс, — я віддаю належне принадності такої теми, але водночас мушу признатися, що вважаю її непосильною для себе. Я обрав інший текст. Скажіть, любий Д'Артаньяне, якої ви думки про нього: «Non inutile est desiderium in oblatione». Це означає: «Певний смуток личить тому, хто приносить жертву Богові».

— Схаменіться! — вигукнув єзуїт. — Цей текст межує з єрессю; майже таке саме положення є в «Augustinus», книзі єресіарха Янсенія^[134], яка рано чи пізно буде спалена рукою ката. Стережіться, мій юний друже; так можна дійти до лжевчення, так можна занапастити душу, мій юний друже!

— Можна занапастити душу, — луною озвався кюре, сумно хитаючи головою.

— Ви порушили питання про свободу волі, яка є диявольською спокусою. Ви підійшли впритул до єресі пелагіанців і напівпелагіанців^[135].

— Але ж, панотче… — спробував заперечити Араміс, приголомшений зливою аргументів, що ринули на нього.

— А як ви доведете, — не давши Арамісові докінчити, урвав єзуїт, — що треба сумувати за світом, коли приносиш себе в жертву Богові?

Вислухайте таку дилему^[136]: Бог є Бог, а світ є диявол. Сумувати за світом — значить сумувати за дияволом; такий мій висновок.

— І мій також, — сказав кюре.

— Змилосердьтеся!.. — знову заговорив Араміс.

— Desideras diabolum^[137], нещасний! — вигукнув єзуїт.

— Він сумує за дияволом! О мій юний друже, — простогнав кюре, — не сумуйте за дияволом, благаю вас!

Д'Артаньянові голова пішла обертом; йому здавалося, що він потрапив до божевільні і що зараз збожеволіє так само, як і ті, кого він бачив перед собою. Але він мусив мовчати, бо зовсім не розумів їхньої мови.

— І все-таки вислухайте мене, — сказав Араміс з ввічливістю, за якою можна було вловити ледь відчутне роздратування. — Я не кажу, що сумую; ні, я ніколи не вимовлю цих слів, які не відповідають духові істинної віри…

Єзуїт звів руки до неба, кюре зробив те саме.

— Але погодьтеся принаймні, що не варто приносити в жертву Богові те, що вже набридло вам самим. Скажіть, Д'Артаньяне, хіба це не правда?