Крізь час. Темна Вежа II - Кинг Стивен

В'язень

Розділ 1

Двері

1

Три. Ось число твоєї долі.

Три?

Так, троє — це містика. Троє — в самому серці заклинання.

Хто такі ці троє?

У першого темне волосся. Він стоїть на межі грабунку та вбивства. У нього вселився демон. Імення демона — ГЕРОЇН.

Що це за демон? Я про такого не чув, навіть у дитячих казках його не було.

Він намагався говорити, але голос пропав так само, як і голос провидиці, Зоряної шльондри, Повії вітрів. Він бачив карту, що, тріпочучи на вітрі, спускалася з ніде в нікуди, дедалі перевертаючись і перевертаючись в пітьмі, що налаштовує на лінощі. На ній з-поза спини молодого чоловіка з темним волоссям огидно кривлявся павіан. Його людські пальці, що виводили з душевної рівноваги, так глибоко вп'ялися в шию юнака, що кінчики губилися в складках шкіри. Придивившись пильніше, стрілець побачив, що павіан-душогуб тримає в одній із чіпких лап батіг. На обличчі переслідуваного, здавалося, застигла маска невимовного переляку.

В'язень, — по-приятельському прошепотів чоловіку чорному (колись він був людиною, якій стрілець довіряв, чоловіком на ім'я Волтер). — Трохи нервується, еге ж? Трохи нервується… трохи нервується… трохи…

2

Стрілець різко прокинувся, відмахуючись від чогось скаліченою рукою, певний того, що за мить на нього нападе одна з панцирних почвар Західного моря, відчайдушно питаючи про щось своєю чужинською мовою і водночас роздираючи йому обличчя, відокремлюючи від черепа.

Але натомість побачив морську пташку, котру привабив блиск ґудзиків його сорочки у променях ранкового сонця. Переполошено скрикнувши, вона полетіла геть.

Роланд підвівся і сів.

Руку терзало пульсування тупого нескінченного болю, з ногою відбувалося те саме. Обидва пальці на руці й один на нозі досі наполягали, що вони на місці. Нижньої половини сорочки взагалі не було, рештки нагадували обшарпаний жилет: стрілець відірвав смужку тканини, аби перев'язати руку, і ще одну — для бинтування ноги.

«Забирайтеся геть, — наказав він відсутнім частинам свого тіла. — Ви вже примари. Забирайтеся».

Трохи допомогло. Не надто, але все ж таки. Так, вони були примарами, але живими.

Стрілець підживився в'яленим м'ясом. Рот не дуже жадав їжі, шлунок — ще менше, але Роланд примусив себе їсти. Коли м'ясо потрапило всередину, він відчув легкий приплив сил. Але провіанту лишалося не так вже й багато. Він майже закінчився.

Проте на нього чекали нагальні справи, які треба було полагоджувати.

Він звівся на ноги, що вперто не хотіли слухатися, і оглянувся. Каменем падаючи з небес, у воду пірнали птахи. Але схоже було на те, що світ належить тільки йому та їм. Потвор не було видно. Можливо, вони виходили на сушу лише вночі, а може, разом із припливом. На той час це не мало жодного значення.

Неозоре море зливалося з горизонтом у туманній голубій точці, координати якої годі визначити. Споглядаючи його, стрілець на кілька хвилин забув про біль. Ще ніколи в житті йому не доводилося бачити таку безмежну водойму. Звісно, він знав про море з казок, вчителі (принаймні дехто з них) навіть запевняли, що воно існує насправді. Але бачити його, це дивовижне безмежжя води після стількох років життя на засушливій землі, — у це було важко повірити… навіть дивитися на нього було нелегко.

Зачудований, він дивився довго-предовго, змушуючи себе дивитися, від захвату навіть тимчасово забувши про біль.

Але був ранок, і на нього чекали справи.

Він помацав задню кишеню в пошуках щелепи, обережно доторкуючись долонею правої руки, аби не зачепити її цурпалками пальців, бо тоді нескінченне схлипування руки переросте в пронизливе голосіння.

На місці.

Гаразд.

Потім.

Незграбно розстебнув кобури і поклав їх на нагрітий сонцем камінь. Вийняв револьвери, відкрив барабани й дістав набої, що стали тепер ні до чого не придатними. Стрілець викинув їх. Яскравий зблиск привабив якусь пташку: вона підхопила один із набоїв дзьобом, але, не втримавши, впустила й полетіла геть.

Самі револьвери слід було берегти, подумати про це раніше, але оскільки сам по собі, без набоїв револьвер у цьому чи будь-якому іншому світі — не більше, ніж палиця, стрілець спершу поклав самі кобури на коліна і обережно провів лівою рукою по шкірі.