Крізь час. Темна Вежа II - Кинг Стивен

— Бля, напарнику, — видихнув Норріс Вівер. — Ти його порішив.

— Знаю, — відповів Енді. Його голос навіть не затремтів. Стрілець був би в захопленні. — Ходімо побачимо, ким він був.

11

«Я мертвий! — не перестаючи лементував Джек Морт. — Я мертвий, це ти винен, що мене вбили, я мертвий, я…»

«Ні, — відповів стрілець. Крізь очі, що звузилися до щілин, він побачив копів з пістолетами напоготові. Поліцейські наближалися до тіла Морта. Молодші й спритніші, ніж ті, що сиділи в екіпажі біля зброярської крамниці. Спритніші. І принаймні один із них вмів з біса добре стріляти. Морт — а разом з ним і Роланд — напевно, мертвий, помирає чи дістав тяжке поранення. Енді Стонтон стріляв на ураження, і його куля прошила лівий лацкан Мортового піджака, пробила нагрудну кишеню сорочки Морта — але далі не пройшла. Життя обох чоловіків, як того, що був усередині, так і того, кому належало тіло, були врятовані завдяки Мортовій запальничці.

Сам Морт не псував собі здоров'я, а от його шеф — чию посаду Морт потай сподівався зайняти наступного року приблизно о цій порі — курив. Тому Морт придбав у крамниці «Данхіл» срібну запальничку за двісті доларів. Він не підносив запальничку панові Фремінгему щоразу, коли той у його присутності засовував собі до рота сигарету — надто вже це скидалося б на підлабузництво. Лише час від часу… і зазвичай коли поряд був хтось із вищого начальства, хтось, хто зміг би оцінити: а) ненав'язливу ввічливість Джека Морта, б) добрий смак Джека Морта.

Розумні люди дуже завбачливі.

Цього разу завбачливість врятувала життя йому й Роландові. Замість серця Морта (звичайного, як у всіх — на щастя, пристрасть Морта до знаних марок з гарною репутацією під шкіру не проникала) куля Стонтона влучила в срібну запальничку і розплющилася об неї.

Але біль він, ясна річ, усе одно відчув. Коли в тебе влучить куля великого калібру, дешево відбутися не вийде. Запальничку з такою силою ввігнало в груди Морта, що утворилася вм'ятина. Розплющившись, запальничка розірвалася, проривши неглибокі борозни в шкірі Морта. Уламок шрапнелі розрізав йому сосок мало не навпіл. Розпечена куля також підпалила просочену бензином ватинову прокладку запальнички. І все ж, поки копи наближалися, стрілець лежав непорушно. Той, котрий у нього не стріляв, все наказував людям: не підходити, стояти на місці, не підходити, чорт забирай.

«Я горю! — заверещав Морт. — Горю, погаси! Погаси! ПОГАСИИИИИ…»

Стрілець лежав спокійно, дослухаючись до шурхотіння черевиків стрільців на хіднику, не зважаючи на Мортові лементи, намагаючись не звертати уваги на вуглину, що зненацька зайнялася в нього на грудях і запах горілої плоті.

Поліцейський вставив носок черевика йому під грудну клітину, і коли нога в черевику піднялася, стрілець дозволив перевернути себе на спину. Очі Джека Морта були розплющені. Риси обличчя розслаблені. Попри те, що залишки запальнички зайнялися й горіли, жодних ознак людини, що пронизливо кричала всередині, не було видно.

— Боже, — пробурмотів хтось із людей, — чувак, ти що, стріляв трасувальними кулями?

Із дірки в лацкані Мортового піджака курився маленький охайний димок. Довкола країв дим просочувався потворнішими плямами. Коли просочений бензином ватин у розтрощеному «Ронсоні» розгорівся по-справжньому, поліцейські відчули запах горілої плоті.

І тут Енді Стонтон, котрий досі демонстрував блискучі результати, припустився помилки. За таку недбалість Корт відправив би його додому, перед цим надравши вуха. Вчитель навіть не став би зважати на його попередні успіхи, а сказав би, що однієї помилки в більшості випадків цілком досить, аби тебе вбили. Стонтон міг застрелити цього типа — жоден поліцейський не знає, чи спроможний він на таке, доки обставини не змусять його це з'ясувати, — але думка про те, що його куля незрозуміло в який спосіб підпалила злочинця, сповнила його нерозважним страхом. Тож він без задньої думки нахилився, аби загасити вогонь, і цієї ж миті стрілець ногою врізав йому в живіт. Стонтон встиг лише помітити, що очі мертвого (він міг би заприсягтися, що вони були неживі) дивляться на нього цілком свідомим поглядом.

Стонтон відлетів назад і повалився на свого напарника. Пістолет випав у нього з руки. Свою зброю Вівер тримав міцно, однак тієї миті, коли йому нарешті вдалося звільнитися від Стонтона, пролунав постріл, і його пістолет зник, як помахом чарівної палички. Рука, що його тримала, заніміла, наче по ній вгатили велетенським молотом.