Крізь час. Темна Вежа II - Кинг Стивен

Замкової щілини не було ніде: ні в ручці, ні над нею, ні нижче.

Дверні завіси були прикріплені до порожнечі. «Або так тільки здається, — подумав стрілець. — Це загадка, найдивовижніша з усіх таємниць, але хіба це має якесь значення? Ти помираєш. Твоя власна таємниця, єдина, до якої не байдуже всім чоловікам і жінкам в останній момент їхнього життя, не за горами».

І все ж таки, схоже, якийсь сенс був.

Ці двері. Двері там, де їх бути не могло. Вони просто стояли на сірій смузі узбережжя за двадцять футів вище лінії припливу, на вигляд такі ж вічні, як і саме море. Тепер, коли сонце почало хилитися до заходу, навскісна тінь падала на схід.

Чорними літерами, на відстані двох третин від рівня землі, на ній було виведено слово високою мовою:

В'ЯЗЕНЬ

У нього вселився демон. Імення демона — ГЕРОЇН.

Стрілець почув тихе диркання. Спочатку він вирішив, що це вітер чи звук у його уяві, яка від лихоманки стала хворобливою. Але поступово дедалі більше пересвідчувався, що то був гул двигунів… і лунав він з-за дверей.

Тоді відчини їх. Вони не замкнені. Ти ж знаєш, що вони не замкнені.

Натомість він незграбно звівся на ноги й, обійшовши навколо дверей, зайшов на інший їх бік.

Іншого боку не було.

Куди не кинь оком, тільки безмежні простори темно-сірого узбережжя. Тільки хвилі, мушлі, лінія припливу, його власні сліди, наближення — відбитки чобіт і заглиблення від ліктів. Він знову поглянув, й очі стали круглими від подиву. Дверей не існувало, але тінь від них була.

Він хотів було простягнути праву руку — надто повільно вона опановувала своє нинішнє місце в його видозміненому житті, — але опустив і натомість підняв ліву. Навпомацки пошукав твердої поверхні.

«Якщо я намацаю її, то постукаю в невидиме ніщо. Бодай перед смертю переживу щось цікаве», — подумав стрілець.

Рука просувалася далі, і в тому місці, де мусили бути двері, хай навіть невидимі, намацала тільки розріджене повітря.

Немає у що стукати.

Звук двигунів (якщо це були вони) зник. Довкола тільки гуляв вітер, шуміли хвилі, і якась маячня в голові.

Стрілець повільно рушив до іншого боку дверей, яких не було, навертаючись на думку, що йому привиділося…

І зупинився мов укопаний.

Щойно він дивився на захід, і перед його очима стояло суцільне сіре видовище хвилі, що накочувала на берег, а вже наступної миті погляд вперся в товщу дверей. Він бачив накладку дверного замка (теж золоту на вигляд), з якої стирчала засувка, схожа на обрубаний металевий язик. Роланд на дюйм повів головою на північ, і дверей не стало. Повернув голову в попереднє положення — і двері знову були на місці. Не з'явилися, а саме були.

Він обійшов довкола і, похитуючись, став до них обличчям.

Можна було б обігнути їх з боку моря, але Роланд був упевнений, що результат був би той самий, хіба що цього разу він би впав.

Цікаво, чи зможу я пройти крізь них з того боку, де нічого немає?

Дійсно, цікавого було дуже багато, але правда була простою. На безмежній смузі узбережжя стояли двері, і зробити з ними можна було лише одне з двох: відчинити або ж залишити зачиненими.

Стрільця трохи звеселила думка про те, що, можливо, він помирає не так швидко, як гадав раніше. Якщо він справді однією ногою на тому світі, то чому ж йому так страшно?

Простягнувши ліву руку, він взявся за ручку. Його не здивували ні мертвотний холод металу, ні тьмяний вогнедишний накал вигравіруваних на ній рун.

Стрілець повернув ручку. Потягнув двері, й вони прочинилися на нього.

Він сподівався чого завгодно, але тільки не цього.

Від побаченого стрілець закляк, уперше за все своє доросле життя скрикнув від жаху й ривком зачинив двері. Грюкнути дверима було неможливо, бо ж не було по чому грюкати, а проте це сталося, й від гучного звуку морські пташки з вереском стрімголов злетіли зі скель, на яких вмостилися було, щоб за ним спостерігати.

5

Він побачив землю з неймовірної висоти в небі — здавалося, до її поверхні милі й милі. На землі він побачив тіні хмар, що пливли по ній, наче сни. Бачив те, що міг би узріти орел, якби піднявся на висоту, що втричі перевищувала його можливості.

Переступити поріг цих дверей означало б падати довго-довго, з пронизливим криком, і загинути, врізавшись у землю на велику глибину.