Крізь час. Темна Вежа II - Кинг Стивен

Тому всім любителям крамниць, гультяям і вуличним торговцям на Сорок дев'ятій він зараз здавався тим самим, ким і Жирдяєві Джонні: головорізом.

Роланд підійшов до аптеки Каца і ступив усередину.

13

Свого часу стрілець знався з чарівниками, чаклунами й алхіміками. Серед них були й розумні шарлатани, й дурні обманщики, яким могли вірити тільки ще тупіші за них люди (хоча дурнів у світі ніколи не бракувало, тож виживали навіть крутії-ідіоти — взагалі-то вони не просто виживали, а навіть процвітали), і невелика частка тих, що справді здатні були творити ті чорні діла, про які розповідають пошепки. Ці останні маги могли викликати демонів і мертвих, наслати смертельне прокляття і зціляти хворих дивовижними настоянками. Один із цих чарівників був істотою, яку стрілець вважав утіленням демона, створінням, що маскувалося під людину і називало себе Флеггом. Роланд бачив його тільки мигцем, та й то вже наприкінці, коли хаос і остаточний крах насувалися на його землю. Слідом за ним з'явилися двоє молодиків відчайдушного та похмурого вигляду. Їх звали Денніс і Томас. Ця трійця промайнула в його житті, коли почався нетривалий і сумбурний його період, але він ніколи не забуде, як на його очах Флегг перетворив надокучливого чоловіка на виючого пса. Це добре врізалося йому в пам'ять. А потім був чоловік у чорному.

І Мартен.

Мартен, котрий спокусив його матір, поки батько був у від'їзді, Мартен, що зажадав Роландової смерті, а натомість спричинився до його раннього дорослішання, Мартен, зустріч із яким, як підозрював стрілець, ще попереду, на шляху до Вежі… чи біля неї.

Все це згадалося йому, бо знайомство з магією та магами давало підстави очікувати чогось зовсім іншого, ніж те, що він побачив у аптеці Каца.

Він гадав, що його очам відкриється напівтемне приміщення, освітлене свічками, сповнене гірких пахощів, заставлене пузатими флаконами з невідомими порошками й рідинами, посудинами, що вкриті шаром пилу чи обплутані столітньою павутиною. Уява малювала йому чоловіка в довгому вбранні з каптуром. Може, небезпечного чоловіка. Крізь прозоре скло вітрин Роланд бачив людей, що рухалися туди-сюди так само недбало, як і в будь-якій іншій крамниці, але прийняв їх за ілюзію, обман зору.

А вони були справжніми.

Від здивування, на зміну якому прийшло іронічне зачудування, стрілець просто застиг на порозі. Він перебував у світі, що незмінно вражав його дедалі новими й новими дивами, які, здавалося, траплялися тут на кожному кроці: екіпажі літали в повітрі, а папір, схоже, був дешевим, як пісок. Але найновішим чудом було те, що для цих людей дивовижне просто перестало існувати: тут, у місці, де чари ставали дійсністю, Роланд бачив лише знуджені обличчя і мляві рухи.

Скрізь були тисячі флаконів, настоянки, фільтри, але в «Мортциклопедії» всі вони значилися під назвою «шарлатанські ліки». Лікувальна мазь, призначенням якої було зцілювати від випадіння волосся, та вона нічого не зцілювала; крем, що обіцяв стерти потворні плями на руках і передпліччях, але це був обман. Засоби для лікування того, що лікування не потребувало: вони примушували кишечник працювати чи навпаки, вони відбілювали зуби й чорнили коси, вони робили дихання ароматнішим (так, наче цього не можна було досягти, пожувавши кору вільхи). Жодної магії, лише банальності. Хоча був ще астин і були ще кілька засобів, що, судячи з назви, здавалися корисними. Та загалом Роланд відчув тільки розгублення. Чи ж дивно, що дивовижне втратило свої чари там, де мусила мешкати алхімія, та алхіміки більше займалися ароматами, ніж настоянками?

Утім, знову звірившись із «Мортциклопедією», Роланд дізнався, що істинний сенс цього місця — не тільки в тому, на що він дивиться. Справді дієві настоянки були надійно сховані від сторонніх очей. Отримати їх можна було тільки в разі, якщо в тебе є наказ чарівника. У цьому світі чаклунів називали ДОХТОРАМИ, і вони писали свої магічні формули на аркушах паперу, які «Мортциклопедія» називала «РЕКСЕПТАМИ». Це слово було стрільцеві незнайомим. Він міг би розвідати детальніше, але не схотів завдавати собі клопоту. Знаючи, що йому потрібно, він швидко зазирнув до «Мортциклопедії» і з'ясував, куди саме треба підійти в цій крамниці.

Широким кроком він рушив через прохід до високого прилавка з написом «ЛІКИ ЗА РЕЦЕПТАМИ».

14

Той Кац, що в 1927 році відкрив на Сорок дев'ятій вулиці «Аптеку і продаж газованої води» (галантерея для панянок і панів), давно спочивав у могилі, і його єдиний син мав такий вигляд, наче йому й самому вже недовго лишилося. У свої сорок шість років він здавався сімдесятирічним стариганем: майже лисий, з жовтою шкірою, хирлявий. Він знав, що люди кажуть, буцімто він страшний, мов смерть, але ніхто з них не розумів, у чому причина.