Крізь час. Темна Вежа II - Кинг Стивен

У кутку стояла скульптура, зроблена з вогників, що спалахували і мінилися, спалахувати і мінилися, спалахували і мінилися. Золотистий ставав зеленим, зелений — жовтим, жовтий — червоним, червоний — знову золотистим. Перетинав її напис Великими Літерами. Це слово він міг прочитати, але не розумів його значення: РОКОЛА.

Та байдуже. Тут на нього ще чекали справи.'Він не мандрівник і не може дозволити собі розкіш поводитися як мандрівник; хай там якими дивовижними чи гідними подиву не були б речі, що трапляються на його шляху.

Чоловік, що їх впустив, вочевидь був братом того, хто правив диліжансом, який Едді називав фургоном (мабуть, щось на кшталт фури, вирішив Роланд), хоча цей був вищий на зріст і років на п'ять молодший. У наплічній кобурі він мав зброю.

— Де Генрі? — спитав Едді. — Я хочу бачити Генрі. — Він підвищив голос. — Генрі! Агов, Генрі!

Відповіді не було; тільки тиша, в якій бокали, що висіли над шинквасом, здавалося, невловно завібрували, та так тихо, що людське вухо не змогло б розрізнити цього звуку.

— Спочатку з тобою хоче побалакати пан Балазар.

— Ви заткнули йому рота кляпом і тримаєте десь зв'язаного, так? — спитав Едді, і не встиг Клаудіо навіть рота розтулити для відповіді, як Едді розреготався. — Та ні, чим я думаю — ви просто дали йому ширнутися, от і все. Він у відрубі. Навіщо возитися з мотузками та кляпами, якщо Генрі можна заспокоїти, вколовши йому дозняк, та й по всьому? Добре. Ведіть мене до Балазара. Покінчимо з цим раз і назавжди.

4

«Черговий знак», — подумав стрілець, побачивши вежу з карт на Балазаровому письмовому столі.

Балазар не підвів погляду. Карткова вежа вже була такою високою, що потреба в цьому відпала — він дивився поверх неї. На обличчі — вираз щирого вдоволення й лагідності.

— Едді, — мовив він. — Радий тебе бачити, синку. Я чув, в аеропорту «Кеннеді» тебе спіткали якісь неприємності?

— Я вам не син, — відрубав Едді.

Балазар повів рукою, зробивши легенький жест — комічний, сумний і недовірливий водночас. «Як ти можеш так говорити? Ти ображаєш мене, Едді», — неначе промовляв він.

— Перейдімо одразу до суті, — сказав Едді. — Ви знаєте, що тут або одне, або інше: або федерали мене пасуть, або їм довелося мене відпустити. Ви знаєте, що розколоти мене всього лише за дві години їм би не вдалося. І якби це сталося, то я б уже сидів на Сорок третій вулиці, відповідаючи на питання між перервами, відведеними для ригання в раковину.

— А вони пасуть тебе, Едді? — лагідно спитав Балазар.

— Ні. Їм довелося мене відпустити. Вони у мене на хвості, але я не маю на собі жучків.

— Отже, ти заховав товар. Це цікаво. Розкажи мені, як можна заховати два фунти коксу на реактивному літаку? Таку інформацію завжди корисно мати. Це наче в історії про загадку замкненої кімнати.

— Я його не заховав. Але й при собі його не маю, — сказав Едді.

— А хто має? — спитав Клаудіо і почервонів, бо його брат понуро, майже люто зиркнув на нього.

— Він, — із посмішкою відказав Едді, показуючи на Енріко Балазара, що височів над вежею з карт. — Товар уже доставлено.

Уперше відтоді, як Едді ввели під конвоєм до кабінету, на обличчі Балазара з'явився непідробний вираз: здивування. З'явився і миттю зник. Він ввічливо посміхнувся.

— Так, — сказав він. — Доставлено до місця, про яке ти повідомиш пізніше, після того як ти, твій брат і ваш товар опинитеся в безпеці. Може, в Ісландії. Ти так усе розрахував?

— Ні, — відповів Едді. — Ви не розумієте. Він тут. Доставка додому. Як ми й домовлялися. Бо навіть у такі часи, у такий вік, як нині, є люди, котрі й досі вважають, що угода є угода і її треба виконувати, як домовлялися від самого початку. Знаю, звучить неймовірно, але це факт.

Всі вирячилися на нього.

«Як я тримаюся, Роланде?» — спитав Едді.

По-моєму, тримаєшся ти чудово. Але не дозволяй цьому Балазарові знову повернути душевну рівновагу, Едді. Гадаю, він небезпечний.

Думаєш? Ну, на цьому я знаюся краще за тебе, друже. Я на сто відсотків упевнений, що він небезпечний. Дуже небезпечний, хай йому чорт.

Він знову подивився на Балазара і злегенька йому підморгнув.

— Тож якщо кому й слід зараз перейматися щодо федералів, то це вам, а не мені. Якщо вони приїдуть сюди з ордером на обшук, то може виявитися, що вас трахнуть, навіть якщо ви не розставите ноги, пане Балазар.