Крізь час. Темна Вежа II - Кинг Стивен

У Дилівена такого відчуття не було. Проте за дев'ять років, коли він одного вечора повів свого власного сина в кіно (синові вже було вісімнадцять років, і він збирався вчитися в коледжі), через тридцять хвилин після початку сеансу Дилівен зірвався на ноги з криком: «Це він! ВІН! Той чувак у довбаному синьому костюмі! Той, що був у Кле…»

Хтось крикне: «Сядьте там, спереду», але марно. Дилівен, котрий важив на сімдесят фунтів більше норми й димів, як паровоз, помре від фатального серцевого нападу раніше, ніж невдоволений вимовить друге слово. Чоловік у синьому костюмі, який наблизився до їхньої патрульної машини того дня й розповів, що у нього вкрали гаманець, не був подібний до зірки того фільму, але машинна манера розмовляти у нього була та сама. Як і хода — нещадима, проте граційна.

Фільм, звісна річ, називався «Термінатор».

8

Копи перезирнулися. Синій Костюм говорив не про Клеменца, та все одно їм пощастило: продавцем був Жирдяй Джонні Голден, чоловік Клеменцової сестри. Але ж бути настільки тупоголовим, аби стибрити чийсь гаманець…

— …було б цілком у дусі того вилупка, — подумки закінчив О'Мейра, і довелося прикрити рота долонею, щоби приховати миттєву усмішку.

— Може, краще б ви розповіли, що саме сталося, — сказав Дилівен. — Можете почати зі свого імені.

І знову відповідь чоловіка неприємно вразила О'Мейру, здалася йому якоюсь неправильною, трохи ексцентричною. У цюму місті, де часом видавалося, що сімдесят відсотків населення вважали, буцімто «Піди подрочи» — це по-американськи те саме, що і «Хай щастить», реакція постраждалого мусила б бути приблизно такою: «Послухайте, цей сучий потрох забрав у мене гаманець! Ви збираєтесь щось робити чи ми просто будемо стояти тут і гратися у "Двадцять питань"»?

Та тут були нігті з манікюром і добротно пошитий костюм. Напевно, цей чоловік звик до роботи з різною паперовою мурою. Правду кажучи, Джорджеві О'Мейрі було байдуже. Від думки про те, що він може взяти за дулу Жирдяя Джонні Голдена і використати його для тиску на Арнольда Клеменца, в О'Мейри слинка потекла. На якусь мить йому аж у голові запаморочилося, коли він уявив, як через Голдена добирається до Клеменца, а через Клеменца — до однієї з тих великих шишок, наприклад, до макаронника Балазара чи, можливо, до Джинеллі. Непогано було б. Зовсім непогано.

— Мене звуть Джек Морт, — відповів чоловік.

Із задньої кишені штанів Дилівен дістав блокнот.

— Ваша адреса?

Та сама коротка пауза. «Як машина», — знову подумав О'Мейра. Мить мовчання, а потім майже чутне клацання.

— Південний район, Парк-авеню, 409.

Дилівен занотував.

— Номер соціального страхування?

Після чергової нетривалої паузи Морт продиктував номер.

— Я хочу, аби ви розуміли, що я мушу поставити вам ці питання з метою встановлення особистості. Якщо продавець і справді взяв ваш лопатник, то буде добре, якщо я зможу повідомити, що ви мені дещо розповіли, перед тим як я отримаю його в своє розпорядження. Ви ж розумієте, про що я.

— Так. — Тепер у голосі чоловіка вчувалася нотка роздратування. Це якось трохи заспокоїло О'Мейру. — Тільки не тягніть із цим більше, ніж треба. Бо час спливає, і…

— Подіям властиво траплятися, ага, я в курсі.

— Подіям властиво траплятися, — погодився чоловік у синьому костюмі. — Так.

— У вас у гаманці є яка-небудь фотографія?

Пауза. Потім:

— Знімок, на якому моя мати стоїть перед Емпайр-Стейт-Білдінг. На звороті написано: «Чудовий день і чудовий краєвид. З любов'ю, мама».

Диліван старанно занотовував усе у блокноті, потім рвучко його закрив.

— Добре. Цього мусить вистачити. Єдине, що вам ще доведеться зробити, — розписатися, аби ми могли порівняти цей підпис із підписом на водійських правах, кредитних картках і тому подібному, якщо заберемо гаманець. Домовились?

Роланд кивнув, хоча якоюсь частиною свого єства усвідомлював, що повний доступ до спогадів і знань Джека Морта про цей світ нізащо не допоможе йому відтворити Мортовий підпис, поки сам його господар непритомний.

— Розкажіть нам, що сталося.

— Я зайшов купити патрони для свого брата. У нього револьвер «Вінчестер» сорок п'ятого калібру. Той чоловік спитав, чи я маю дозвіл на носіння зброї. Я відповів: «Звісно, маю». Він попросив показати.

Пауза.

— Я дістав гаманець. Показав йому дозвіл. Тільки коли я розвернув гаманець, щоби показати, він, напевне, побачив, що там повно… — Невеличка пауза. — …двадцяток. Я податковий бухгалтер. У мене є клієнт, Дорфман, який щойно добився незначного відшкодування податків після тривалого… — Пауза. — …судового процесу. Сума там невелика, всього вісімсот доларів, але цей Дорфман… — Пауза, — …найбільший гандон з усіх, із ким ми маємо справу. — Пауза. — Вибачте за каламбур.