Крізь час. Темна Вежа II - Кинг Стивен

— Це я і без тебе знаю. Я в тому плані, що з нею буде?

— Не знаю.

— їй потрібна допомога, чувак. Хто їй допоможе?

— Ну, я вже допоміг, — сказав Джордж, але відчув, що до обличчя приливає кров, наче він шаріється.

Хуліо подивився на нього.

— Якщо це і вся допомога, яку ти їй можеш дати, доку, то треба було кинути її там помирати.

Джордж якусь мить дивився на Хуліо, але не зміг витримати виразу його очей — не звинувачення, а суму. Тому він просто пішов геть. На нього чекали справи.

5

Час видобування:

Коли стався нещасний випадок, свідомість переважно була під контролем Одетти Голмс, але Детта Волкер з'являлася дедалі частіше і частіше, а що найбільше в світі полюбляла Детта, так це красти. Не мало значення, що натирене добро завжди коштувало трохи більше за мотлох, і так само не важило, що все вкрадене вона викидала.

Важливим був сам процес.

Коли стрілець увійшов до її свідомості в універмазі «Мейсі», Детта закричала. В цьому лементі змішалися лють, переляк і жах. а її руки нерухомо застигли над біжутерією, яку вона запихувала в сумочку.

Вона закричала, бо в ту мить, коли Роланд втрутився у її свідомість, вона відчула іншу, так, наче всередині її голови розчахнулися якісь двері.

А ще закричала тому, що загарбник, який вдерся до її голови, був білим. Побачити його вона не могла, але все одно відчувала, що шкіра в нього біла.

На неї почали оглядатися. Черговий адміністратор побачив жінку: вона кричала, сидячи в інвалідному візку, з розкритою сумочкою, помітив руку, що застигла в процесі запихання дешевої біжутерії в сумочку, котра на вигляд (навіть із відстані тридцяти футів) коштувала втричі більше, ніж ті дрібниці, які жінка збиралася вкрасти.

«Джиммі!» — гукнув адміністратор, і Джиммі Гелворсен, один із охоронців «Мейсі», повернувшись, побачив, що відбувається. 1 бігом кинувся до негритянки в інвалідному візку. Не бігти він не міг (вісімнадцять років служби в міській поліції все ж давалися взнаки), але вже починав думати, що сенсу в цій облаві нема. Малі діти, інваліди, монахині — ловити їх завжди нема сенсу. Це все одно що жалітися на ханигу. Вони пускали нюні перед суддею, а потім ішли собі геть. Тяжко було переконати суддів у тому, що інваліди теж можуть бути шваллю.

Та все одно він побіг.

6

Роланд на мить жахнувся від того зміїного кубла ненависті й відрази, в яке він потрапив… а потім почув, як кричить та жінка, побачив велетня з відвислим животом, схожим на мішок з картоплею, що біг до неї/нього, зрозумів, що на них почали звертати увагу люди, і перебрав на себе керування свідомістю.

Раптом він став жінкою з темними руками. Він відчув, що її душа якимось дивним чином роздвоєна, але думати про це було ніколи.

Він розвернув стілець і почав штовхати його вперед. Прохід котився повз нього. Люди кидалися врозтіч. Сумочка впала, із неї посипалися Деттині документи і вкрадені скарби, залишаючи по собі широкий хвіст. Черевань послизнувся на фальшивих золотих ланцюжках і тюбиках губної помади та гепнувся на сідниці.

7

Чорт! Гелворсен гарячково розмірковував, і на мить його рука пірнула під спортивну куртку, де в двостулковій кобурі висів пістолет тридцять восьмого калібру. Але потім гору взяв здоровий глузд. Це не напад наркоманів і не збройне пограбування. Злодійкою була чорношкіра негритянка в інвалідному візку. Хай навіть вона котила його, наче якийсь панк — свій гоночний дрегстер, але все одно при цьому залишалася всього лише негритянкою-інвалідом. Що він зробить, застрелить її? Чудова була б картина. Та й куди вона дінеться? В кінці проходу не було нічого, крім двох примірочних.

Він звівся на ноги, потираючи сідниці, що нили від болю, і, трохи накульгуючи, рушив слідом за нею.

Інвалідний візок майнув у одну з примірочних. Двері захрясли ся, щойно рукоятки візка опинилися всередині.

«Попалася, лярво, — подумав Джиммі. — Зараз я тебе налякаю до всирачки. Мені начхати, що тобі жити лишилося всього рік і п'ятеро діточок залишаться сиротами. Боляче я тобі не зроблю, але потрясу добряче, крихітко».

Він обігнав адміністратора, який прямував до примірочної, лівим плечем вибив двері, але всередині виявилося порожньо.

Ніякої негритянки.

Жодного інвалідного візка.