Крізь час. Темна Вежа II - Кинг Стивен

2

Едді замовив собі джин із тоніком — можливо, не надто гарна ідея проходити нью-йоркську митницю п'яним, тим більше, що він себе знав: почавши, не зупиниться, — але йому потрібно було прийняти бодай щось.

«Якщо тобі потрібно спуститися вниз, а ліфт ти знайти не можеш, — одного разу сказав йому Генрі, — то мусиш обходитися тим, що є, але обов'язково зробити це. Навіть якщо під рукою нема нічого, крім лопати».

Коли він зробив замовлення і стюардеса пішла, у нього з'явилося відчуття нудоти і він подумав, що зараз, мабуть, виблює. Не напевно виблює, а тільки мабуть, але краще убезпечитися. Проходити митницю, ховаючи під кожною пахвою фунт чистого кокаїну й дихаючи на митників джиновим перегаром саме по собі було поганою ідеєю, не кажучи вже про проходження митниці з зариганими штанами. Це призвело б до катастрофічних наслідків. Тож краще себе убезпечити, ніж потім шкодувати. Мабуть, це відчуття минеться, так було завжди, але краще не ризикувати.

Біда була в тому, що в нього починався підхідняк. Підхідняк, а не відхідняк. Ще одна мудрість від великого мудреця і видатного наркаша Генрі Діна.

Вони сиділи на балконі пентхаусу «Рідженсі Тауер», кайф ще не настав, але до нього було вже близько, теплі промені сонця падали їм просто на обличчя, приход був таким класним… ще в ті добрі старі часи, коли Едді тільки почав нюхати, а Генрі ще не сів на голку.

«От всі торочать — відхідняк, відхідняк, — сказав тоді Генрі, — але ж до того, як настане відхідняк, мусить бути підхідняк».

І Едді, забалділий до нестями, несамовито захихотів, бо точно знав, про що йдеться. Втім, сам Генрі лише криво посміхнувся.

«У певному сенсі підхідняк гірший за відхідняк, — зауважив Генрі. — Коли починається відхідняк, ти точно ЗНАЄШ, що будеш блювати, що тебе буде трясти, а піт тектиме з тебе доти, доки тобі не здасться, що ти зараз втопишся у ньому. А підхідняк це, типу, прокляття чекання».

Едді згадав, що запитав тоді в Генрі, як називається стан, коли той, хто сидить на голці (в ті одноманітні безплідні дні, — мабуть, відтоді минули всі шістнадцять місяців, — вони обидва урочисто обіцяли самим собі, що ніколи не сядуть на голку), ширнеться смертельною дозою.

«Це називається — спікся», — швидко відповів Генрі, й на його обличчі з'явився здивований вираз, як у людини, котра сказала щось смішніше, ніж розраховувала. Вони перезирнулися й розреготалися, хапаючись один за одного. Спікся. Як смішно. На ділі щось не дуже.

Едді пішов проходом до носового відсіку літака повз бортову кухню, побачив знак «ВІЛЬНО» і відчинив двері.

Агов, Генрі, о великий і видатний великий брате всіх наркашів, якщо вже ми заговорили про печене, хочеш почути, що я вважаю смаженим півнем? Це коли митник в аеропорту Кеннедіраптом вирішує, що ти виглядаєш якось не так, або ж це один із тих днів, коли їхні собаки, що винюхують усе з професіоналізмом докторів наук, опиняються там замість бути в управлінні аеропорту, і вони всі починають гавкати та від нетерплячки обсцикати підлогу, і рвуться зі своїх повідків-удавок, щоби дістатися до тебе, після того, як митник перериє твою валізу, тебе відводять у тісну кімнатку і люб'язно просять зняти сорочку, і ти кажеш звісно аякже я б залюбки але на Багамах трохи застудився а тут так холодно від кондиціонера і я боюся що застуда переросте в пневмонію а вони тобі авжеж а ви завжди так сильно пітнієте коли кондиціонер вистужує повітря, пане Дін, а, справді, ну тоді вибачайте, ану знімай, і ти знімаєш, а тобі кажуть, що краще, мабуть, і футболку зняти, бо у тебе, приятелю, такий вигляд, наче ти серйозно хворий, у тебе під пахвами такі горби, можливо, це пухлини лімфатичних вузлів чи щось подібне, а ти навіть не завдаєш собі клопоту, аби відповісти, це наче центровий, що не ловить м'яч, коли той летить від певного удару, а просто повертається і простежує очима траєкторію його польоту на трибуни, бо що впало, те пропало, тому ти знімаєш футболку, і оба-на, та ти везунчик, це не пухлини, хіба що їх можна назвати наростами на тілі суспільства, бу-га-га, ці штуки більше схожі на пакети, присобачені скотчем, і до речі, не зважай на цей запах, синку, це всього-навсього півень. Смажений півень.

Потягнувшись рукою назад, він замкнув двері. Лампи носового відсіку спалахнули яскравіше. Двигуни тихо гули. Він повернувся до дзеркала, бо хотів побачити, наскільки погано виглядає, і зненацька його охопило жахливе нав'язливе відчуття: за ним хтось стежить.