Крізь час. Темна Вежа II - Кинг Стивен

— їж, хай тобі грець.

Стрілець їсть. М'ясо не просто непогане: воно смачнюче. Він з'їдає три шматки, а потім все застилає пеленою, і знову

тасуються карти

він намагається щось сказати, але може тільки шепотіти. Едді притис вухо до його губ, тільки час від часу, коли Едді скрючується в черговому спазмі, воно здригається і відсувається вбік. Стрілець повторює:

— На північ. Угору… вгору узбережжям.

— Звідки ти знаєш?

— Просто знаю, — шепоче він.

Едді дивиться на нього.

— Ти шизонутий, — каже він.

Стрілець посміхається і пробує вирубатися, але Едді дає йому ляпаса, боляче плеще по щоці. Блакитні очі Роланда різко розплющуються, і на якусь мить у них з'являється стільки життя й збудження, що Едді стає якось не по собі. Потім його губи розходяться в усмішці, що більше схожа на вишкір.

— Добре, можеш покімарити, — каже він, — але спершу тобі треба прийняти свою дозу. Саме час. Судячи з того, де сонце. Мені так здається. Бойскаутом я ніколи не був, тому й знати напевно не можу. Але, здається, воно вже близько до того, щоб уряд розпочав роботу. Відкривай рота широко, Роланде. Доктор Едді каже, щоби ти ширше відкрив рота, ти, викрадач довбаний.

Стрілець розтуляє вуста, наче малюк, що тягнеться до маминих грудей. Едді вкладає йому до рота дві пігулки, а потім недбало заливає їх прісною водою. Роланд думає, що він, мабуть, взяв цю воду зі струмка на пагорбі десь на сході. Вона може бути отруйною — Едді не відрізнить добру воду від поганої. З іншого боку, з самим Едді наче все гаразд, а вибору в нього немає, чи ж не так? Абсолютно ніякого.

Він ковтає, заходиться кашлем і мало не давиться, а Едді байдуже за ним спостерігає.

Роланд простягає до нього руку.

Едді намагається відсторонитися.

Тяжкий гіпнотичний погляд стрільця змушує його підкоритися.

Роланд притягує його до себе, так близько, що відчуває сморід хвороби Едді, а Едді — його сморід. Від злиття огидних запахів їх обох нудить, але в той самий час це їх і поєднує.

— Тут є тільки дві можливості вибору, — шепоче Роланд. — Не знаю, як це відбувається в твоєму світі, але тут лише дві можливості. Або ти стоїш і, можливо, лишаєшся в живих, або помираєш навколішках, опустивши голову й засунувши носа собі під смердючі пахви. Для мене… — Він сильно закашлюється. — Для мене вибору нема.

— Та хто ти такий? — пронизливо кричить на нього Едді.

— Твоя доля, Едді, — шепоче стрілець.

— Най би ти вдавився лайном і здох, — огризається Едді. Стрілець намагається відповісти, але не встигає — його свідомість кудись лине, поки

тасуються карти

БА-БАХ!

Роланд розплющує очі, споглядає міріади зірок, що пливуть крізь морок, і знову заплющує їх.

Він не знає, що відбувається, але гадає, що все гаразд. Колода карт все ще зсовується, і досі

тасуються карти

Знову солодкі, смачні шматочки м'яса. Йому вже ліпше. Едді також уже краще виглядає. Aie вигляд у нього стурбований.

— Вони підбираються все ближче і ближче, — каже він. — Може, вони й потвори, але не зовсім тупі. Вони знають, що я робив і продовжую робити. Якось їм стало це відомо, і їх це зовсім не пре. Щоночі вони потроху скорочують відстань. Тож якщо ти в змозі, краще нам на світанку рушати. Інакше цей світанок стане останнім у нашому житті.

— Що? — Шепіт уже більше нагадує хрипіння — щось середнє між шепотом і нормальною мовою.

— Вони, — каже Едді, жестом показуючи на узбережжя. — Дед-е-чек, дум-е-чум і тому подібна хрінь собача. По-моєму, вони такі самі, як ми, Роланде, — люблять їсти самі й терпіти не можуть, коли їдять їх.

Раптом Роланд із жахом усвідомлює, що то були за білувато-рожеві шматочки м'яса, яким годував його Едді. Він не може говорити — огида позбавляє його навіть тих зачатків голосу, які він спромігся собі повернути. Але те, що він хоче сказати, написане в нього на обличчі, й Едді це бачить.

— А що, по-твоєму, мені залишалося робити? — Едді такий сердитий, що мало не гарчить. — Подзвонити в ресторан «Червоний омар» і замовити обід?

— Вони отруйні, — шепоче Роланд. — Ось чому…

— Еге ж, ось чому ти зараз hors de combat.^[16] A я, друже мій Роланде, намагаюся не допустити, щоби ти став ще й hors d'oeuvres.^[17] A щодо отрути, то гримучі змії теж отруйні, а люди ж їх їдять. М'ясо гримучої змії дуже добре на смак. Наче курятина. Я десь про це читав. Ці тварюки нагадали мені омарів, і я вирішив скористатися шансом. А що нам ще лишалося жерти? Землю? Я застрелив одну з потвор і варив її до повної готовності. Більше нічого не було. Але вони реально дуже смачні. От я і відстрілюю по одній гадині, як тільки почне сідати сонце. Поки не настане повна темрява, вони якісь в'ялі і не опираються. Я ще ні разу не бачив, щоб ти відмовився їсти.